Mary Uanni - Система Маяк, Mary Uanni

— Я знав, що ці два роки змінять нас, — промовив він, тримаючи її за руку. — І я знав, що, повернувшись, все буде інакше. Але одне залишилося незмінним: я хочу бути поруч із тобою, хоч би що сталося.

Єва зупинилася і підняла на нього погляд. Його слова прозвучали так щиро, що вона на мить забула про все інше.

— Алекс, — почала вона, намагаючись знайти правильні слова. — Я теж багато думала про нас. І за цей час я зрозуміла, що більше не можу уявити своє життя без тебе.

Він тихо усміхнувся, і, нахилившись ближче, шепнув:

— Тоді це все, що нам потрібно знати.

Їхні обійми стали теплими й довгими, і в той момент все здавалося таким правильним.

Проте, коли вони продовжили прогулянку, Алекс раптом отримав телефонний дзвінок. Він нахмурився, глянувши на екран.

— Це з частини, — коротко сказав він. — Мабуть, щось важливе.

— Візьми, — сказала Єва, розуміючи, що це може бути щось серйозне.

Алекс підійшов трохи вбік і відповів на дзвінок. Його обличчя стало серйознішим, коли він слухав.

— Так, я зрозумів... Добре, я скоро приїду.

Коли він повернувся до Єви, його очі були сповнені невизначеності.

— Щось сталося? — занепокоєно запитала вона.

— Схоже, мене терміново викликають, — відповів він. — Це не планувалося, але я маю повернутися на кілька днів.

Єва відчула, як її серце стискається.

— Скільки тебе не буде? — тихо спитала вона.

— Я не знаю точно. Але обіцяю, що це ненадовго, — відповів Алекс, намагаючись заспокоїти її.

Єва зітхнула, відчуваючи, як знову повертається те саме відчуття, яке було, коли він пішов в армію. Але вона також знала, що має довіряти йому.

— Головне, щоб ти був у безпеці, — сказала вона, підходячи ближче. — Ми впораємося, як завжди.

Алекс усміхнувся і поцілував її в лоб.

— Я скоро повернуся, обіцяю.

Вони попрощалися, і Єва залишилася наодинці в парку. Вона стояла на місці, дивлячись, як Алекс віддаляється, і в її голові роїлися думки про те, що їхнє життя знову може змінитися. Але цього разу вона була готова прийняти будь-який виклик.

Минуло кілька днів відтоді, як Алекс знову поїхав у частину. Єва намагалася зануритися в роботу, але думки постійно поверталися до нього. Вона знала, що він повинен виконувати свої обов'язки, але невизначеність тривожила її серце.

Ці почуття переслідували її кожного разу, коли вона залишалася наодинці зі своїми думками. Після того, як Алекс зробив їй пропозицію на весіллі Марка і Аліси, її світ змінився. Вона вже знала, що їхнє майбутнє разом, але постійні розлуки через його службу в армії ставали важким випробуванням для неї.

— Ти надто напружена, — сказала Софія одного разу в офісі, коли помітила, що Єва знову відволікається від роботи. — Тобі варто трохи розслабитися. Пам’ятай, ти вже майже одружена жінка!

Єва усміхнулася, але в її очах залишалася тривога.

— Я знаю, — відповіла вона. — Але постійно думаю про нього. Мені не вистачає Алекса, і все це очікування просто зводить мене з розуму.

— Це нормально, — заспокоїла її Софія, сідаючи поруч. — Коли він повернеться, ви знову будете разом. Тобі просто треба бути терплячою. Це частина життя тих, хто любить військових.

Єва кивнула, але відчуття того, що щось може піти не так, не полишало її.

Ввечері, повертаючись додому, вона проходила повз парк, де вони часто гуляли з Алексом. Це місце завжди навіювало спогади — той самий момент, коли він зробив їй пропозицію. Це було весілля Марка і Аліси, Алекс встав на коліно, подивився в очі і тихо промовив:

"Ти будеш моєю дружиною?"

Це був щасливий момент, але відтоді пройшли місяці, і відстань між ними ставала лише фізичною. В серці вона знала, що їхні стосунки лише зміцнюються, але це не полегшувало постійні очікування.

Коли Єва прийшла додому, телефон задзвонив, і на екрані висвітлилося ім'я Алекса.

— Привіт, — його голос був тихий, але теплий.

— Привіт, — зітхнула Єва. — Я вже скучила за тобою. Як ти там?

— Я теж скучив, — відповів Алекс. — Усе нормально, я просто трохи зайнятий. Важко сказати, коли зможу повернутися додому.

— Я розумію, — сумно відповіла вона. — Ти вже знаєш, скільки ще часу тобі залишилося служити?

— Приблизно кілька місяців, якщо все буде йти за планом, — його голос звучав обережно.

Єва задумливо кивнула.

— Я просто хочу, щоб ти повернувся скоріше. Ми вже стільки всього пройшли разом, і я хочу почати наше життя без постійних від'їздів.

— І я цього хочу, — відповів Алекс. — Вір мені, коли я повернуся, це буде новий початок для нас обох.

— Тоді я чекатиму на тебе, — відповіла вона.

Дзвінок закінчився, і Єва знову залишилася одна в тиші. Вона відчувала, що все її життя зараз обертається навколо цієї очікуваної зустрічі. Щоразу, коли вони говорили, її серце заспокоювалося, але потім знову наповнювалося тривогою, як тільки розмова закінчувалася.

Наступні дні проходили в роботі, і кожен новий дзвінок від Алекса трохи заспокоював її. Але з кожним разом їхні розмови ставали коротшими, і вона відчувала, що йому важко говорити про те, що відбувається.

Нарешті, одного дня вона отримала повідомлення:

"Я повертаюся. Чекай на вокзалі."

Це було коротке, але важливе повідомлення. Її серце стрибнуло в грудях від радості. Вона знала, що скоро побачить його знову, і це був найщасливіший момент за останні тижні.

Після успішного виграшу справи в суді, Єва вийшла на вулицю. Її переповнювали почуття полегшення і гордості за себе, але водночас десь всередині її душі оселилася невелика тривога — вона знала, що попереду її чекає ще один важливий етап у житті. Підготовка до весілля з Алексом стала наступним великим кроком, і хоч вона й раділа цьому, відчувала певну напругу через кількість справ, які тепер належало вирішити.

Піднявшись схилом до свого офісу, Єва зупинилась, набрала номер Алекса і натиснула на кнопку виклику.