Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

— Ні, вони просто вогняні маги. Успадкували лише чверть божественної сили, зате саме ту чверть, яка була потрібна, — сказав капітан, а потім слухняно подув на підсунуту під ніс кашу і навіть мужньо її скуштував.

— Так… — задумливо сказала Ліїн, теж ризикнувши спробувати підозріле варево. На подив дівчини, воно виявилося навіть смачним. — Отже, світом блукають носії божественної сутності, поспішно стругають дітей, заради порятунку світу… Ні, мовчіть, капітан, я точно пам'ятаю, що про цих носіїв уже чула, причому в такому контексті, ніби їх багато і зустріти їх можна де завгодно. Тільки не пам'ятаю, хто це казав.

— І це теж, — усміхнувшись, визнав капітан. — Щоправда, маги вогню там найчастіше народжуються через покоління. І взагалі, виключно ці маги народжуються чомусь лише у нащадків другого імператора. У всіх інших дар може бути яким завгодно.

— І багато магів вогню уже зібрали? — запитала Ліїн.

— Недостатньо. Іноді ми взагалі не встигаємо їх забрати і на місці чергового села, що надумало забити камінням красиву сироту, котра начебто наводить порчу на корів і напуває любовними зіллями мужиків, залишається тільки клаптик землі, що вигоріла вщент. Магів небажано сильно лякати. І вбивати їх, у разі чого, треба дуже швидко, щоб дар не став боротися самостійно, без носія. Дар зважувати силу не вміє і б'є так, що і від столиці може залишитися жалюгідний огризок.

— Щось таке я теж чула, — пробурмотіла Ліїн. — І тепер не розумію, як могли повністю знищити вогняних магів?

— Дуже постаралися, — сказав Велівера. — Ну що, клятву на крові будете приносити зараз чи після обіду?

— Вам приносити? — щиро здивувалася Ліїн.

— Чому б і ні? Я вмію закликати у свідки усі чотири стихії, і досвід у мене в цьому є.

— Капітан, хто ви такий, крім того, що син своєї матері? — запитала Ліїн.

— Маг вогню, — сказав Змій, весело усміхнувшись, і почав їсти кашу, мабуть вирішивши приймати клятви після обіду.

— Це я вже знаю, — з натиском сказала дівчина.

— Ще я капітан одного з кораблів Крилатого флоту, — зробив наступне зізнання Велівера, знову підкріпивши і його усмішкою, привабливою такою.

— Це мені сказав Марк, — порадувала капітана Ліїн.

— Ще один базікало, — сумно промовив Велівера.

— Капітан, досить зі мною грати у кішки-мишки. Ваша матінка, звичайно, велика жінка, це визнають навіть вчительки пансіонів для невинних дівчат. Але чи не здається вам…

— Мила маленька чарівниця, а вам не здається, що ви й так знаєте занадто багато? — спитав капітан.

— Не здається, — уперто заявила дівчина.

— Хм, — здивувався Велівера. — І ви готові платити за знання?

— Готова! — погодилася розлючена Ліїн і лише потім згадала, що не можна погоджуватися щось оплачувати, не знаючи, що за плату попросять. — Точніше, дивлячись, що вам треба…

— Розумієте, — тоном утомленого педагога сказав капітан. — І що ви можете мені дати? Про ваших партизанів я і так знаю все, мені навіть доповіді звідти іноді приходять, хоч і не я цією дурнею займаюся.

— Так, — сказала Ліїн. — Ви контрабандистів із пластинами бога-демона ловите.

— Це так, розвага, за яку мені напевно влетить від начальства, — сумно сказав Велівера. — Точніше, влетить за те, що я так безглуздо при цьому попався…

— Капітан, я не жалітиму вас!

Велівера задумливо хмикнув, потім оглянув дівчину, з ніг до голови і посміхнувся.

— А поцілуєте? — спитав, навіщось підморгнувши.

— Капітан, я не трепетна випускниця пансіону для тих, невинні котрі. І непритомніти від звичайного поцілунку не стану.

— Шкода, — сказав Велівера. — Полежали б трошки, а я посидів у тиші.

— Капітан, ви невдячна сволота! Я вас стільки тягла, а ви навіть не хочете сказати, хто ви такий!

— Яка галаслива жінка, — сказав Змій так, ніби звертався до когось за спиною Ліїн, дівчина навіть озирнулася. — Дівчино, ніякої страшної таємниці не існує, крім тих, про які я вже розповів. Я всього лише збираю світом вогненних магів і везу їх вчитися. Як і більшість капітанів Крилатого флоту. Збираю в таємниці, бо вони надто цінні і досі вважаються посібниками зла.

— Не вірю, — уперто сказала Ліїн.

А Змій тільки знизав плечима і почав вигрібати з котелка залишки підгорілої каші.

— Я в Мелани спитаю, — похмуро пообіцяла дівчина.

Капітан знову знизав плечима.

А в клятві на крові нічого страшного не було. Капітан навіть різати долоню не став. Постояв, притиснувши пальцем пульсуючу жилку на зап'ястя дівчини, і сказав, що вже все. А потім мерзенько усміхнувся і попередив, що часто таке робити не можна. Печатки, бачите, тягнуть силу з дару. І що більше їх, то менше сили залишиться щось інше. Якщо, звичайно, Ліїн не входить до рівноважного кола і не здатна брати силу прямо зі світу.

— Капітан, що таке рівноважне коло? — одразу спитала дівчина.

— А, міф один, у який майже ніхто не вірить.

— Але ж ви в цей міф входите, так?

Змій знову посміхнувся, знизав плечима, а потім попередив:

— Це велике знання я теж вплів у вашу печатку мовчання.

І Ліїн дуже захотілося запустити в нього казанком. Правда, вона була впевнена, що він або зловить, або ухилиться, тому й обмежилася парою слів:

— Ви сволота.

А він навіть сперечатися не став.