Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Глава 23

Глава 23

Наступні два дні пролетіли непомітно. Як і обіцяв, Троян взяв Миру з собою на збори, де обговорювалися вкрай важливі питання, в тому числі вирішувалася доля цьогорічного врожаю. Відповідей з сусідніх Островів так і не надходило, тому зараз необхідно було покладатися лиш на власні сили і виходити з того, що мали.

Ситуація за горами була вкрай тяжкою. Багато міст та поселень залишилися без врожаю і люди повільно помирали від голоду. Мира, яка завжди вважала, що за межами Цитаделі панує зовсім інше – вільне життя, і уявити не могла, що все настільки погано. І якщо Драган відправився у похід, щоб приглушити повстання та утвердити своє правління, то вона разом із Трояном і ще кількома радниками повинні були забезпечити більш життєві потреби народу Острова Семи Морів. І від того, наскільки швидко вони зможуть знайти рішення, залежало забезпечення мирного та процвітаючого благоустрою імперії.

Вже по завершенню другого дня, Мира зрозуміла, що не так і легко бути відповідальною за долю цілої імперії. Обговорення та вирішення питань вимагали неабияких зусиль та віднімали майже всі її сили.

Та сьогодні втішало те, що нарешті дівчина зможе повернутися до своєї кімнати. Адже, вже як кілька днів їй доводилося ночувати у покоях імператора, так як у власних вона затіяла грандіозну перебудову. А якщо бути точним, то Мира вирішила дослухатися до порад і з’єднати свою кімнату із сусідньою і тим самим зробити вільний доступ до вбиральні.

Взагалі, система водопостачання у Цитаделі була вкрай загадковою та складною. Палац і кожен будинок у місті мав доступ до води, що подавалася через спеціальні крани. В результаті чого, мешканцям не потрібно було кожного разу йти до криниць та носити тяжкі відра з водою, щоб наповнити ванну чи пральню. Достатньо було лиш покрутити кран, що розташовувався у спеціально відведених кімнатах і звідтам подавалося води стільки, скільки було необхідно. Як саме це працювало, сказати точно Мира не могла. Вона лиш знала, що таку зручність започаткував ще її дід.

Опинившись у своїй кімнаті, імператриця озирнулася. Все лишилося таким самим, як і було декілька днів тому, окрім дверей, що тепер красувалися з права від входу. Треба відати належне майстрам – видовбуючи діру у її стіні і створюючи прохід, вони не пошкодили малюнку, а якимсь чином перенесли його на двері. І це було по справжньому мило і гарно.

Сама ж вбиральня була невеликою кімнатою без вікон. Лиш все найнеобхідніше для потреб людини розміщувалося у ній. Нічого тобі зайвого і не потрібного. Джерелом світла тут слугували декілька кристалів, що були вмонтовані в стіну і які вмикалися за допомогою дотику. Це було одне із нововведень, які приніс з собою Драган. До нього, все довкола освітлювалося лиш свічками та вогняними лампами.

Втомлена за день, Мира швидко вмилася і вклалася спати. Та спокійно виспатися дівчині не судилося.

Цієї ночі Мирі знову наснився кошмар. Уві сні вона бачила зло, яке безжально знищувало все, до чого торкалося своєю темною магією. Опинившись у невідомому місці, серед дивного чорного туману та моторошної пустки, Мира відчувала, як її з середини пробиває відчуття спустошення та тваринного страху. Їй здавалося, що з тієї темені хтось наближається. І цей хтось страшенно розлючений та могутній. Серце дівчини почало битися швидше, погрожуючи ось-ось вирватися з грудей. Та в очікувані чогось жахливого, Мира раптом зрозуміла, що вже довгий час нічого не відбувається. Все неначе стихло і розвіялося. Все, окрім того чорного туману та дивного відчуття чогось лихого.

«Стояти на місці не вихід» - майнула в голові думка, тому Мира зробила крок у перед. А потім ще один і ще. Скільки часу вона йшла і як далеко встигла пройти – дівчина не знала, у цій пустій темряві це неможливо було сказати. Та раптом, туман почав розсіюватися і картина, що відкрилася перед очима дівчини, змусила її скрикнути. Довкола лежали трупи людей. Їх очі були широко розплющеними. І в них Мира бачила застиглий жах та спустошення. Вона не бачила, як ці люди померли, та чомусь гадала, що смерть ця не була простою і легкою.

Вдивляючись в обличчя всіх цих людей, Мира усвідомлювала, що серед них є і ті, кого вона вперше бачить і ті, кого знала все життя. Помітивши серед решти тіл тіло Мо, дівчина вже хотіла до неї підійти, та її зупинив пронизливий крик, що пролунав десь здалеку. Цей крик для дівчини був знайомим, тому, не зволікаючи ні хвилини, Мира кинулася у невідомість.

Скільки вона бігла не знає. Це був сон, тому плин часу тут був зовсім іншим ніж в реальності. Крики і далі продовжувалися, а в голові барабаном било лиш одне «Я маю встигнути. Маю встигнути».

Зрозумівши, що бігти більше немає сил, а попереду і досі нічого не видно, Мира зупинилася, щоб перевести подих. Тільки зараз дівчина почала розуміти, що в її грудях нестерпно болить. Ніби щось стискає з середини і ніяк не бажає відпускати. Торкнувшись грудної клітки руками, Мира зробила глибокий вдих і видих, намагаючись позбутися цього дивного відчуття. Та це не допомогло і ця клята тривога так і не відпустила. Борючись із власними почуттями, Мира не помітила, як туман довкола неї раптово розсіявся. І тепер вона стояла на вже знайомому піщаному пляжі. От тільки, колись світле і яскраве місце, що було сповнене сили та цілющої енергії, зараз нагадувало мертве і похмуре кладовище.

Мира дивилася на сіре море, навіть не помічаючи як з її очей котяться сльози. Позаду почувся крик. І якщо раніше він звучав десь далеко, то зараз заповнював собою все довкола. Озирнувшись, дівчина застигла, не в змозі поворухнутися. Це був Драган. Він лежав на землі знесилений та весь у крові. На його руках, в місцях де мала б по жилах текти кров, стелилися чорні стрічки. Здавалося, неначе вони заповнювали собою все його тіло. Чоловік намагався боротися із темною силою, що заповнювала його з середини. Та Мира відчувала, що цей бій він програє. Життєві сили повільно покидали її коханого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍