Марек Краєвський - Еринії

Махль замислився. ― Клеменс… Атож… Що мені відомо про нього? Приблизно шістдесят років тому тридцятилітній тоді власник маєтків, броварень та цегляних заводів поблизу Самбора, згаданий уже Клеменс Шалаховський, оселився тут із дружиною Пелагією. Ця кам’яниця, власність мого батька, була тоді щойно відремонтована. Подружжя Шалаховських зайняло квартиру… ось тут, наді мною. ― Махль показав пальцем на стелю. ― Через кілька років у них народився син Тадеуш. Він приблизно мого віку. І це стало початком сімейної трагедії. Після народження дитини Клеменс Шалаховський оголосив її байстрюком і викинув на вулицю разом зі своєю дружиною. Жахливе покарання за гадану невірність, ви так не вважаєте?

― Про те, справжня вона чи вигадана, відомо лише цій пані. ― Попельський збагнув, що прикметник «гаданий»― улюблене слово адвоката.

― Авжеж, про це знає лише жінка, котра зраджує, хіба що чоловік упіймає її in flagranti[70]. Ну, гаразд… Далі, далі, ― сердито сказав він собі. ― Бо через власну балакучість не встигну підготуватися до розмови зі своїм першим клієнтом. Отож, мені невідомо, що сталося з пані Пелагією Шалаховською та гаданим байстрюком Тадеушем. Я кажу «гаданим», бо пан Клеменс формально не зрікся батьківства. Він продовжував тут жити, часто виїздив у справах і примножував своє майно. Не знаю, чи допомагав він фінансово дружині й синові. Коли йому було під сімдесят, старий доручив справи уповноваженим, а сам оселився в цьому великому порожньому помешканні. ― Махль знову вказав пальцем на стелю. ― Написав незвичайний заповіт, залишив його на збереження в мене, а потому тільки пив, дивачів, тинявся ночами по квартирі, аж нарешті років десять тому добровільно переїхав до Домса[71], де для нього приготували першокласне помешкання. Приблизно тоді до мене прийшов дивакуватий убогий чиновник разом зі своїм хворим, як потім виявилося ― на епілепсію, сином. Відрекомендувався Тадеушем Шалаховським, сином Клеменса, і попросив у мене дозволу зайняти порожню квартиру, стверджуючи, що це його спадок по батькові. Я відповів йому, що це помешкання але ніяк йому не належить, позаяк пан Клеменс у заповіті відписав його монахам-студитам, як, зрештою, усе своє майно. При цьому я прочитав йому весь заповіт, не оминувши химерного пункту про мученицьку смерть власного сина…

― Про що? ― Попельський мало не похлинувся власного слиною.

― Про мученицьку смерть, ― повторив Махль. ― Це якийсь прояв божевілля старого. Отже, уявіть собі, пане комісаре, що Шалаховський-старший заповів усе своє величезне майно ченцям-студитам, за умови, що його син, Тадеуш Шалаховський, якого він у заповіті називає «байстрюком», помре природною смертю, не зазнавши болісних страждань. Коротше кажучи: якщо Тадеуш упокоїться у власному ліжку, ченці отримають усе майно. Кончиною, позбавленою страждань, автор заповіту вважає самогубство, навіть найжахливіше, а також смерть унаслідок хвороби, навіть якщо недуга виявиться тривалою. Натомість чесні отці не отримають ані гроша для своїх сиріт, якщо ― зверніть увагу! ― байстрюк Тадеуш загине в муках.

― А кому, згідно із заповітом, дістанеться майно у випадку, ― Попельському аж ніяк не було смішно, ― коли Тадеуш справді загине мученицькою смертю?

― Рідним, звісно.

― А в нього є якісь родичі? ― Комісар напружився, а тоді почав нишпорити по кишенях у пошуках цигарок. ― Бо якщо є, то саме їм могло залежати на тому, аби він сконав у муках.

― У ваших розумуваннях помітна логіка людини, що вивчала Арістотеля. ― Адвокат підсунув співбесідникові срібну тацю із цигарками. ― Його єдиними рідними є син Тадеуш та онук Анджей.

― Як повівся Тадеуш Шалаховський, коли десять років тому прочитав цей заповіт?

― Ознайомився з кошмарною умовою, яка, у свою чергу, ― Махль замислився, ― є доказом лютої ненависті, що її Клеменс відчував до Тадеуша. Він прагнув, щоб Тадеуш загинув у муках. І все лише тому, що на його власне переконання, хлопець не був схожий на нього! Але… ― Меценас отямився від спогадів. ― Що було далі з Тадеушем Шалаховським, потому, як я повідомив його про умову отримання спадку? Нічого. Він винайняв у мене кімнатку під сходами й мешкав там десять років, аж донедавна. Декілька днів тому переїхав. От і все. ― Махль сягнув по дзвоника й голосно закалатав ним. ― Ну, і де ця кава?!

― Він сказав, що було причиною переїзду?

― Рік тому Тадеуш Шалаховський серйозно захворів на сухоти, утратив роботу й припинив сплачувати за помешкання. Заборгував за півроку. Це й була причина. Я й так поставився до нього дуже терпляче через його хворого сина.

― А куди він переїхав?

― Не знаю, він не залишив адреси. Я пробачив йому борг і викинув його, бо на це приміщення чекає один швець, який справно платитиме…

Попельський згасив недопалок. Ірод, чи то пак Шалаховський, думав він, сказав мені на фабриці ультрамарину, що хотів, аби його розтерзали жиди. Тобто прагнув загинути смертю мученика… Як він підготував цю мученицьку кончину? Це було просто й разом із цим неймовірно жахливо ― убив Геня Питку так, щоб усі думали, що це ритуальне вбивство. Потому збирався підпалити синагогу, спостерігати за погромами, щоб нарешті сповістити жидам: «Це