Богдан Жолдак - Нестяма

отрут, але ж саму люльку ніхто перевіряти не здогадається? Тому Берія рушив у підвальні фонди конфіскатів і знайшов люльку, геть тотожну. Одначе вождь виявився надто помислимим і ніколи не випускав своєї люльки з рук — ні вдень, ні навіть вночі...

Тоді Берія вдається до останнього ходу: за таємними списками скликає зі своїх запасників живих іще ліка-рів-отруйників:

— Ви думаєте, чи ні? Ви жь розумні люди. Здавалося б, євреї... Тимчасом цей антісіміт вислав усіх вас у Біробіджан, а скоро щє далі зашле. Не чухайтеся, а давайте вжє робити хоч щось!

Вони промаринували підсадну люльку безколірною на смак отрутою й чекали лише слушної нагоди, але її не випадало ну ніяк.

Тоді хижий міністр ГПУ і вдався до підтасовок та приписок: підмінив анкетні формуляри коханок таким робом, аби на постільні пробір-випробування до обер-охоронця Власюка потрапила не п’ята за списком повійниця Істо-міліної, а справжня, перша. Розбурханий пробір-ад’ютант Власюк навіть не зазначив, що вона люто опиралася, навпаки, це лише розпалило його. Якби він тоді, в ліжку, уявив хоч на мить, з ким насправді борюкається, то це б на все життя охолодило його шал.

Бо щойно Сталін довідався від коханки про насильство, Власюка не стало. Його замінив на посаді беріївський ставленик. А що ж Істоміліна? В останню мить вождь передумав розстрілювати і запроторив її, медсестру, на Колиму. Правда, час від часу реабілітував, перевозив назад, до Москви, перевіряв її почуття.

— Ну, як там у Комі АеСеСеР? — допитувався щоразу.

Та зітхала:

— Драга.

— Яка така драга?

— Золотодобувна, — зітхала ще тяжче, подумки вже пакуючи речі до нового заслання.

Що дало змогу підсунути в оточення вождя декого з лікарів-отруйників? Хоч Сталін мав на кожному графинчикові по замочку, однак хто тепер міг контролювати пропорцію суміші еліксиру та екстракту? А особливо, кількість рідини? Адже без Істоміліної секс давався вождеві важко, тут ніяка повійниця-подвійниця не змогла ввести його в постільну оману; наука ще була безсила підробити таємні інтимні відчуття слизистих кінцівок. Отож старіючий Сталін подвоював і потроював стимулятори. Тим паче, вже не було поруч пильного ока Власюко-вого, щоб захистити од безконтрольності... От як жадібність фраєра губить: на тобі ще один інсульт, цього разу вже останній.

Отут Берія вже хтів був запровадити найжорстокіший свій задум: біля каміна бити по черзі всіх подвійників вождя кочергою, а потім там же повільно піддавати їх смерті за допомогою підміненої люльки, садистично при цьому удаючись до злягань зі штатом Істоміліних... Однак не встиг, бо Жуков своєчасно зірвав блюзнірські плани і одібрав владу над країною, щоби передати її Хрущову, з яким був знайомий з фронтових доріг.

Уже згодом, коли Хрущов скликав комісію з організації похорону вождя, виявили Істоміліну № 9, котра хутко замінила на подушках нумершу «вісім» після нумер-ші «дванадцятої», несподівано й таємно од них порушила в той рокований момент спецінструкцію, що забороняла вдаватися одночасно до кількох зляганнєвих методик. Дівчина ж застосувала одночасно найсильнодіючі: обтиск, посмик з обсмиком, обкрути з обертасом, рипання («тертушку»), прокрути в протифазу («шнек»), а також підхвиць. Укупно з передозняком стимуляторів це й зумовило радісний шок, який поволі перейшов у фатальну мозкову тромбоемболію. Бо, як то кажуть: «Не можна двічі зайти в одну ріку, а особливо, вийти з неї».

Отож оновлене ЦК КПРС реабілітувало її, дівчину № 9, завдяки ХХІІ з’їздові КПРС, високо оцінило заслуги інкогніто її особи, поставилося з розумінням і нагородило орденом «Героїні соціалістичної праці», бо в той страшний момент Сталін таки нарешті вперше випустив з зубів люльку свою, вона, пихнувши іскрами, закотилася під альков, а Берія підловив цей момент і вже тут як тут. І так спритно підмінив, що вождь з усією своєю шизофренічністю не зміг постерегти: відімкнув замочок на пачці цигарок і особисто натовк туди «Герцоговину флор», ще й кілька разів устиг смикнути. Тут його й скоцюрбило...

Інша річ, чи розбив так званий інсульт саме Сталіна? Відомий той факт, що Гітлер, наприклад, застрелив і спалив чотирьох своїх двійників і п’ятьох особистих подвій-ниць Єви Браун, а самі вони сидять тепер удвох любенько в південних джунглях Аргентини й кохаються — інакше якого біса було брати законний шлюб саме перед «самогубством»?

То помер таки Сталін чи не Сталін? Може, він вічножи-вий разом зі своєю Істоміліною, й вони теж узяли десь там законний шлюб? Бо й досі не відомо, куди зникла його юна коханка. Та хай там як, а розвінчання культу особи відбулося, і назад його вже не вернеш.

Але от історія з подвійниками по його смерті не закінчилася, бо хто втік за кордон? Сталінова донька Світлана Алілуєва? Та цій би просто не дозволили доїхати до Індії, а лише тій — іншій, якій довірили потім опублікувати лояльні спогади про «батька», які пом’якшили в світі репутацію компартії СРСР.

Чи судили Берію, ось питання. Бо на процесі кілька свідків зверталися до нього його рідною менгрельською мовою, а він не розумів ані слова. Тоді свідки почали звертатися до нього грузинською, і що? Точнісінько той же результат — відсутність розуміння.

Ситуацію врятувало лише те, що і весь судовий колектив, і присутні журналісти не тямили жодної з тих мов і ніхто не збагнув підтасовки.

Бо чому ж існує аж три (!) офіційні версії його страти за вироком цього суду ще задовго до самого засідання:

— буцімто Берія загинув на засіданні політбюро через удар ноги в яйця особистого каблука чобіт Жукова за допомогою Кантемирівської дивізії;

— буцімто він був заарештований у своєму кабінеті генералом артилерії Москаленком і ним же розстріляний