Неля Шейко-Медведєва - Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

Чесно мовила: «Я кохаю тебе, але… Я зоря в небі, я сонячний зайчик, сніжника на чолі найвищої гори, котра ніколи не розтане. Ні для кого!» І поводилася відповідно… Мої слова смутили чоловіків, але водночас погальмовували ревнощі, запобігали образам і стимулювали бажання сягнути зорі, розтопити сніжинку, тим паче, що я не відбирала в них надію…

Л. Тобто закохували їх у себе для забави?

З. Ні. Я нікого не намагалася закохати в себе. Все виходило якось… само собою… ненароком. А я була… дуже безжалісною. Як тільки мені здавалося, що чоловік поводиться не так, як слід поводитися лицареві (не лише зі мною, але й з іншими людьми), я відразу ж поривала з ним. Й отоді він закохувався назавжди. Це раз. По-друге, можливо, хтось із моїх лицарів і зрадив би мене з часом, але, на жаль чи на щастя, більшість з них не сягнула того цинічного віку, коли чоловіки перестають соромитися зрад, навіть похваляються ними…

Л. (дуже іронічно) Невже померли від нерозділеного кохання?

З. Ні. Просто… виявилися недовговічними… внаслідок різних причин. Але кохали мене в буквальному сенсі до останнього подиху.

Л. І згодом на заміну їм приходили інші?

З. Чому «на заміну»? Кілька років тому я записала в свій щоденник: «Справжнє кохання — єдине» — це вигадка ідеалістів. «Кохання минає» — це вигадка блудників. Жодне кохання моє не минуло, бо всі були справжніми».

Л. Цікава думка. Проте… Невже вам ніколи не хотілося вповні належати одному чоловікові, народити дитину?

З. Ні. Мабуть, я просто не зустріла чоловіка, котрий затьмарив би мені весь світ, від якого я прагла б мати нащадків. Та й, правду кажучи, сумніваюся, що хотіла б зустріти такого, бо засліплена коханням або сексом жінка — це, зазвичай, рабиня. А щодо дитини… Я, певна річ, хотіла б її мати, але не як машину чи рахунок у банку, а як особливий, відмінний від мого всесвіт. Але для цього треба відмовитися від усього, чим я живу нині…

Л. Ви дивна жінка, Зоряно. Думаю, що ваш досвід може знадобитися хіба що… фригідним жінкам.

З. А я дивуюся вам, бо ви впевнені, що така пристрасна жінка не може обходитися без сексу. До речі, надміру пристрасні жінки — це кепські дружини, недбалі матері, зрадливі коханки. Без сексу вони — що риби без води. Секс для них — це найвища насолода, відтак, вони реалізовують себе не в сімейному чи громадському житті, не в науці чи бізнесі, а на панелі чи в борделі. А я…

Л. (дуже ущипливо) Ви фатальна жінка, Зоряно…

З. Я просто жінка, котра дарує чоловікам те, що сама хоче мати, — кохання, що облагороджує душу.

Л. І сприяє бізнесові?

З. Сприяє будь-якій діяльності, не дозволяє людині старіти, погано виглядати, забувати, що довкруж є чимало людей, які потребують підтримки, впадати у відчай, боятися смерті…

Л. Навіть так?!

З. Ясна річ. Якщо людина впевнена, що в іншому вимірі її чекають ті, що кохали її, що зачаровувалися нею, і яких кохала вона, смерть не лякає її. На відміну від тих, хто сподівається побачити там лише обманутих, розчарованих, покривджених нею.

Л. Або пустоту. Холодне ніщо…

З. Пустота існує лише в спустошеній душі…

«Ці жінки ніколи не порозуміються, надто вони різні, — вимкнувши телевізор, подумала я. — Лєрка запросила Зоряну, щоб «роздягнути» її, спонукати прямо чи опосередковано визнати, що своїм успіхом вона завдячує, передовсім, багатим коханцям, але їй це не вдалося. «Бізнес-шльондра» несподівано для ведучої постала «бізнес-весталкою». Це збентежило її, бо в тих сферах, де вона крутиться, пристойніше визнати себе ідіотом, ніж людиною, для якої секс не є ідолищем. Проте Лєрка не розгубилася й зробила все, щоб переконати глядачів, що вродлива, самовпевнена багачка є нещасливою, неповноцінною жінкою. Чи вдалося їй це? Гадаю, що ні. Зоряна відбивалася гідно, виглядала переконливо, проте… Чи була вона справді щирою?» — розмірковувала я. І потелефонувала Ірусі.

«Я вже втомилася випрошувати в Зірки онука чи онучку, — хлипаючи, відказала вона. — Живе, як черниця — ні чоловіка, ні коханця. Втім, не знаю… Може, й має якогось, але не признається. Гасає світами, примножує статки, а на біса? Якщо хочеш побалакати з нею, потелефонуй на мобільний рано-вранці. Може, вона хоч тебе послухається…»

Я додзвонилася до Зоряни аж за тиждень. Вона впізнала мене і згодилася погомоніти зі мною. Ми зустрілися на Печерську, в маленькому затишному ресторанчику.

Я призналася їй, що хочу написати повістину про… жінку, схожу на неї, і вона охоче відповіла на мої запитання.

— Чому я, людина, яка уникає телекамер і журналістів, прийняла пропозицію Лєрки? Сама не знаю. Мабуть, задля правди. Мені завжди було шкода таких жінок, як моя мама, і юних дівчаток, котрі сліпо вірять старшим, що кохання неможливе без сексу, а секс — без кохання. Котрі впевнені, що їм удасться до сивого волосся зберегти те, що вони відчувають, одягаючи коханому обручку, а коли виходить по-іншому, впадають у розпач, звинувачують у цьому лише чоловіка, бо не розуміють, що, обдаровуючи його щовечора порцією-другою палкого сексу, вони розпалюють його пристрасть, але вбивають кохання. А по його смерті родинне життя цементують лише звичка й секс. Пересічна, загалом порядна жінка ще може задовольнитися цим, а чоловік — ні. Для нього життя без кохання, без жаги — це шлях до імпотенції. Усвідомивши це, він починає шукати збудниць кохання або хоч пристрасті. Будь-де, будь-яких. А дружина тим часом проливає сльози, бо не розуміє, чому чоловік охолов до неї, адже вона була ідеальною господинею і чудовою секс-партнеркою.

— Що ж робити?

— Кожна жінка мусить вирішити для себе, чого їй дужче хочеться: сліпучого кохання чи сексу.

— Я не Лєрка, проте й мені здається, що не варто аж так розмежовувати ці почування.

— Варто! Я б дуже хотіла, аби хоч одна дівчина з тих, які чули нашу розмову, зрозуміла, що для жінки влада над багатьма чоловічими серцями