Юліан Семенов - Експансія-I

про симпатії герцога до Німеччини… Ви мали на увазі німецьку культуру, стиль життя, взагалі німецький народ чи ви вже включили сюди й симпатію герцога до нинішньої форми правління в рейху?» Ріббентроп хотів був щось відповісти, та раптом на його обличчі промайнула тінь переляку — як-не-як я приїхав з того дому, де всім заправляв Гіммлер, — і він відрубав: «Коли ми говоримо про сьогоднішню Німеччину, ми говоримо про ту Німеччину, яку й ви як німець представляєте у світі». — «Але від кого до вас надійшла інформація про симпатії герцога до рейху?» Ріббентроп відповів, відомості надійшли з Мадріда від цілком надійних людей, що займають досить високі пости1 у франкістській ієрархії. «Усі деталі обговорите з моїм послом у Мадріді. Та інформація, яка відома фюреру й мені, залишиться нашою з ним інформацією, з нею ніхто не може ознайомитись, крім нас». — «Чи немає тут якогось протиріччя, — мовив я. — Ви говорите про симпатії до нас герцога і водночас даєте мені свободу рук для його викрадення». Ріббентроп поморщився! «Фюрер дозволяє вам застосовувати силу не проти герцога, а проти британської секретної служби, яка тримає його під постійним і невсипущим наглядом. Коли я сказав про застосування сили, йшлося про те, щоб допомогти йому перебороти психоз страху, який старанно організовує секретна служба Черчілля. Ви повинні допомогти герцогові подолати бар'єр страху, лише в цьому розумінні я говорив про свободу рук. Він буде вдячний вам, коли опиниться у Швейцарії і зможе їздити по світу без постійного нагляду поліцейських нишпорок. Це все, Шелленберг».

Мені нічого не лишалося, як устати, подякувати цьому мерзотникові «за довір'я» і піти. Але Ріббентроп зупинив мене, показав очима на навушники, прикріплені до одного з телефонів; я надів їх; він набрав номер Гітлера й сказав: «Мій фюрер, Шелленберг виконає наказ». Гітлер сказав: «Нехай він налагодить контакт з герцогинею Віндзорською, вона має великий вплив на свого чоловіка. Скажіть Шелленбергу, що в нього будуть посвідчення від мого імені на проведення будь-яких акцій в ім'я успішного виконання цього завдання».

Коли я доповів Гейдріху про розмову, той зауважив, що весь план йому не подобається, що цей негідник Ріббентроп намагається використати його людей саме в таких ідіотських операціях і що я не маю права їхати в Мадрід один, він прикріпить до мене двох співробітників, найкомпетентніших в іспанських та португальських питаннях. Мені нічого не лишалося, як подякувати йому за турботу і…

Запитання. — Кого саме відрядили з вами?

Відповідь — Штурмбанфюрера Кройзершанца, він загинув на східному фронті, і штурмбанфюрера Штірліца…

Запитання. — Яка доля Штірліца?

Відповідь. — Останній раз я бачив його в квітні сорок п'ятого…

Запитання. — На чиєму літаку ви літали до Мадріда?

Відповідь. — На одному з літаків Герінга. Це був спеціальний рейс. У Мадріді я взяв таксі окремо від офіцерів, які мене супроводили, заїхав у готель, де жили німецькі дипломати, потім, замінивши машину, поїхав до того готелю, де мав намір поселитися, а вже після цього, на третій машині, прибув у посольство, і мене там прийняв посол фон Шторер. Він повідомив мені, що його інформатори — представники вищої аристократії Іспанії й Португалії — ска…

Запитання. — Хто саме? Назвіть прізвища.

Відповідь. — З погляду етики взаємовідносин між розвідниками й дипломатами, я не мав права цікавитися іменами його контактів.

Запитання. — І ви не вжили ніяких заходів, щоб з'ясувати, що це були за люди?

Відповідь. — Я не пригадую. Мені важко відповісти на ваше запитання точно…

Запитання. — Ви не доручили нікому з ваших підлеглих у посольстві з'ясувати таке важливе для всієї операції запитання?

Відповідь. — Вам би доцільніше подивитися рапорти моїх супровідників. Якщо вони збереглися, то напевне там є вказівка на те, чи давав я таке завдання…

Запитання. — У нас складається враження, що ви говорите тільки про те, що показує вас у вигідному для вас світлі. А нас цікавить оперативна обстановка. Адже ці події відбувалися всього п'ять-шість років тому…

Відповідь. — Я не хочу пускати вас по хибних слідах, тому я такий обережний у тих відповідях, де вимагається абсолютна точність.

Запитання. — Ви могли б доручити з'ясувати імена інформаторів посла штурмбанфюреру Кройзершанцу?

Відповідь. — Міг.

Запитання. — А Штірліцу?

Відповідь. — Міг. Мабуть, йому я й повинен був доручити це завдання, якщо й доручав, бо в тридцять сьомому році він працював при штабі Франко і, як я пригадую, мав досить тісний контакт з полковником Гонсалесом…

Запитання. — Альфредо Хосефа-і-Раулем Гонсалесом?

Відповідь. — Я не пригадую його імені…

Запитання. — Він був заступником начальника політичної розвідки у Франко.

Відповідь. — Так, якщо він був заступником начальника політичної розвідки, то це саме той Гонсалес… Що з ним тепер? Я чув, його зняли з цієї посади.

Запитання. — Вам повідомили імена інформаторів посла?

Відповідь. — Щось говорили. Але я не міг входити в контакт з тими іспанцями, тому, певне, наказав надіслати відомості на інформаторів посла Шторера в наш архів…

Запитання. — Продовжуйте.

Відповідь. — Фон Шторер виявився вельми достойною людиною, без чванства і ревнощів, властивих дипломатам щодо людей моєї професії. Він пообіцяв організувати кілька прийомів, на яких я зустріну людей, що мають інформацію про герцога Віндзорського з перших рук. Він ще сказав, що точна дата полювання, котре організують для герцога, поки невідома і що герцог зараз у дуже пригніченому стані, бо призначення його губернатором Бермуд він вважає формою почесного заслання. Герцог знає, що британська секретна служба з підозрінням ставиться до запрошень на полювання і робить усе, аби відмінити цей захід. «Але, — сказав фон Шторер, — полювання можна організувати десь у прикордонному районі і влаштувати там «випадковий» перехід кордону. Тут, — додав він, — ви його візьмете під свою опіку…»

Запитання. — Судячи з цього зауваження, фон Шторер поводився не як дипломат, а як ваш колега.

Відповідь. — Мадрід був центром нашої диверсійно-розвідувальної служби на Піренеях, у Північній Африці, по морських перевозках союзників… Звісна річ, фон Шторер не міг бути осторонь цієї роботи.

Запитання. — Він. був агентом СД?

Відповідь. — Він міг бути особистим інформатором Гіммлера. Вербування на такому рівні не фіксувалося.

Запитання. — Але з того, як він поводився з вами, ви могли припустити, що він належить до інформаторів Гіммлера?

Відповідь. — У Німеччині тоді неважко було примусити людину до співробітництва з секретною поліцією…

Запитання. — Я хочу почути цілком певну відповідь: «Так, міг бути людиною Гіммлера» або «Ні, не міг».

Відповідь. — Так. Міг.

Запитання. — Продовжуйте.

Відповідь. — Потім Шторер зупинився на тих проблемах, які найдужче непокоїли його як посла. Його бентежило те, що інформація, яка йде з Мадріда в Берлін, часом