Мирослав Іванович Дочинець - Лис та інші детективні історії.

нори, і погнали їх на нас. Я вистрелив першим і влучив у самку. Однак лис змінив траєкторію втечі і побіг уздов межі. Собаки за ним. Один з нашої бригади, що засів у живоплоті, вистрелив йому навздогін. За кущами йому погано було видно місцевість.

Ще до цього сторож, який на гамір вийшов з будки, побачив між шпалерами й парканом людину, що простувала в наш бік. Він криком застерігав нас, але за собачим гавкотом ми цього не почули. Не почув його, мабуть, і той чоловік на дорозі. Сторож потім розповів, що після другого пострілу той упав на землю, а неушкоджений лис прослизнув повз нього. Сторож не бачив, що було далі, бо зашпортався об кротовину і загубив окуляри.

Коли ми підійшли до місця пригоди, там і справді лежала непритомна людина. Але на тілі не було ані подряпини. Хоча поряд на траві залишалися значні сліди крові.

На запитання, чому людина лежала і звідки ця кров, я відповісти не можу. Якби то була кров пораненого лиса, то криваві сліди тяглися б і далі. Але довкола нічого подібного не виявили. Живого лиса увечері бачив місцевий грибник.

Конфіденційно

Шефові штаб-квартири Інтерполу в Україні

Гансу Браке

З приводу зникнення Лиса повідомляю.

Напередодні пригоди ніяких сумнівних дій з його боку не помічалося. Відпочивав, спілкувався з місцевим художником, цікавився вирощуванням винограду в селі Кленове, де, власне, все це й сталося вчора на світанку.

Увечері він розрахувався, повідомивши, що завтра покидає готель. Я вирішив чергувати особисто, щоб простежити його маршрут. Він вийшов, коли надворі було ще темно. Я повільно рушив за його автомобілем. Лис приїхав на околицю Кленового і вийшов з авто. В руках мав якусь папку. Пішов у бік виноградника, який відвідував два дні тому. Раптом за віддаленими кущами почувся собачий ґвалт, а відтак пролунав постріл.

Я приготував зброю, подумавши, що хтось здійснив замах на нього. Але він не ховався, підібрав ціпок і став посеред дороги. Дивно це було бачити мені зі своєї засідки. Ще дивніше відбулося потім. З-поза виноградних шпалер вихопилася зграя собак, що гналися за якимось звіром. Лис підняв палицю — і тут пролунав постріл. Я бачив, як він лівою рукою схопився за груди й намагався опертися на ціпок…

Більше я нічого не бачив, бо знепритомнів від удару в потилицю. До тями мене привели мисливці, які, виявляється, влаштували тут облаву на лисиць. Виходить, що Лис став випадковою жертвою. І зник. Очевидно, його підібрав той, хто оглушив мене. Коли я їхав туди, то помічав віддалік на дорозі фари авто, але не надав тому значення. Здається, це той же почерк, що й у випадку, коли в Лиса стріляли в Мукачеві.

Наразі його місцезнаходження (і чи живий взагалі) нам не відоме.

Керівник спецвідділу МВС у Закарпатській області

полковник

Леонід Правик.

Троянди й виноград

Наша газета не раз писала про завзятого виноградаря Михайла Звонаря з Кленового. Це під його орудою закладалися після війни виноградники, які уславили наш район у країні. Методи соціалістичного господарювання і так звані кампанії боротьби з п'янством звели майже нанівець ті елітні плантації. Але виноградар з діда-прадіда Михайло Звонар ніколи не полишав улюбленого заняття. Він і далі працює охоронцем і консультантом на тому винограднику, який свого часу приватизував відомий бізнесмен Микола Гойда. Сам Михайло Звонар зберіг і примножив тут у локальному вигляді старі рідкісні сорти винограду. До того ж, вивів два нові. За живцями сюди охоче приїздять колеги з Угорщини, Словаччини, Румунії.

І ось до славного 80-річного ювілею виноградаря йому піднесли знаменний подарунок. Віднині цей виноградник є його власністю. Сповна оцінено більш ніж піввікову натхненну працю землелюба. Воістину справдився чесний лозунг: земля повинна належати тим, хто на ній працює.

Вшановуючи ювіляра в сільському Будинку культури, йому вручили разом з державним актом на землю розкішний букет троянд. А його онука, школярка місцевої десятирічки, прочитала дідусеві символічного вірша «Троянди й виноград».

До слова, в мукачівському видавництві «Карпатська вежа» виходить друком книжка про історію, звичаї та обряди села Кленове, яку теж підготував Михайло Звонар. Її допомагає видати батькові донька Марія Баник. Книжку подарують кожному мешканцю села.

Д. Мирон, кор. газети «Новини Мукачева».

Весняні діалоги

(Наступного року)

— Алло. Доброго дня. Це Мукачівський дитбудинок?

— Так. Директор Яніна Синичка.

— Вас турбують з Міністерства освіти.

— Слухаю вас.

— Пані Яніно, маємо гарну новину. Наші колеги з Іспанії запропонували оздоровити ваших дітей у пансіонаті на березі моря. Запрошують на ціле літо. Іспанська сторона бере на себе трансфер, екіпіровку, повне утримання там, екскурсії тощо. Це рідкісна пропозиція, пані Яніно.

— Ще б пак. А чому саме ми?

— Цього я не знаю. Заявка конкретно на ваш заклад. Обов'язкова умова, щоб супроводжували дітей ви особисто — Синичка Яніна Сергіївна. Це ж ви — усе збігається?

— Ніби так.

— Тоді готуйте списки, документи. До речі, крім ваших дітей, до списку потрібно включити ще одного — Миколу Дзьобака, вуличне прізвисько Щур. Дивно. Ви такого знаєте?

— Здається, знаю.

— Тоді все гаразд. Прийміть ще раз наші вітання.

— Спасибі.

— Алло. Нам потрібен художник Павло Звонар.

— Це я.

— Вам телефонують з Барселони.

— Звідки?

— З мерії міста Барселона. Іспанія.

— Так. Зрозуміло.

— Маємо до вас пропозицію. Наше місто готове замовити вам кінні карети.

— Що?

— Ми володіємо інформацією, що ви з братом можете виконати таку роботу. Карети повинні відповідати європейському ретро-стилю. Якщо ви згодні, чекаємо ескізи й кошторис.

— Я можу вже показати моделі в мініатюрах, дюжину взірців, відлитих з воску.

— Чудово. Це значно спростить нашу співпрацю. Взірці бажано доправити до посольства Іспанії. Витрати, звісно, вам компенсують.

— Добре. А чи можна поцікавитись, хто вам порекомендував мене?

— О, рекомендація дуже серйозна. Пан Іван Звонар. Цей проект здійснюється під його патронатом. Напевно, ваш родич?

— У мене в Іспанії немає родичів.

— Тоді це однофамілець. Буено, пане художнику.

— Буено.

— Здрастуйте. Коктебель на проводі. Будинок відпочинку письменників. Ви, мабуть, чули?

— Чув. Там добре відпочивалося Максу Волошину.

— Тут добре відпочивається всім.

— Мені за них радісно.

— Мені за вас теж. Вам виділено двокімнатний люкс із вікнами на море. З повним пансіоном, комп'ютером та інтернетом.

— Ви щось плутаєте. Це Мукачево. І я не класик, я ще живий.

— Це добре, бо путівка для вас викуплена з травня по вересень включно.