Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

— Прости мені, — промовив я.

Вона поглянула на мене. Її злість минула. Риси її обличчя виглядали дуже ніжно, немов написані пастельними фарбами. Тонкі губи і гострий ніс, котрий я так полюбив.

— Тобі нема за що вибачатись. Я все одно…

Вона затнулась. Я побачив, що їй важко говорити.

— Все одно запам’ятаю тебе назавжди, — Самса прикрила очі рукою, але я помітив сльози.

— Прости мені… — повторив я глухим голосом.

«Прощай», — мало воно означати.

Буревій, можливо, зараз ти робиш найбільшу помилку у своїх життях. І скільки б ти не жив — ти все одно будеш її повторяти. Тому що є речі, до яких ти просто не готовий. Або ж не призначений.

Я тихо покинув кухню. На вішаку у передпокої висіла чудова зимова куртка. Якраз на мій розмір. Я вдягнув її.

У когось хороше почуття гумору?

«Боги, схоже, люблять забирати у тебе все, що ти любиш», — подумав я і покинув дім нашої мрії.