Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 42

"А навіщо?" - поставила я сама собі логічне запитання, і наступну годину шукала логічну відповідь на нього, щоб набрати до чоловіка. 

Хочеться. Про це я подумала на першій хвилині своїх важких роздумів, і це бажання не покинуло мене протягом наступних п'ятдесяти дев'яти хвилин. Дуже хотілося. Та водночас я усвідомлювала, що це емоції, і в них немає ні каплі логіки.

Всьому є свій початок і всьому приходить кінець. В нашій же історії вийшли трикрапки, які не являються логічним завершенням. А що, як це тільки початок?

"Ти сама у це хочеш вірити, прикриваючи такою логікою емоції?"

Можливо. Мабуть. Так. Скоріш за все, так воно і є, але я не зможу спокійно далі вчитися, працювати та і загалом жити, якщо не усвідомлюю, що це було цієї ночі та які воно має наслідки. Хоча б для мене. А жити й постійно думати, що це означало для НЬОГО, це буде нестерпно...

- Слухаю...

Я і так вся була ніби на голках, нервуючи з кожним гудком все більше та більше, а коли в слухавці почувся голос з ночі, голос чоловіка, котрий буквально якихось п'ятнадцять годин тому крутив мною як хотів... Я зависла. Слова стали поперек горла, а емоції, які й так розривали зсередини, тепер виросли в геометричній прогресії, накривши своєю величезною ковдрою. Під яку хотілося залізти й вкритися від реальності, яка мене шалено страшила.

- Ну! Хто це? Що за ігри?

І ці запитання, поставлені роздратованим тоном, не додавали мені наснаги. Я ще більше зіщулилася, ніби маленька бездомна собачка у зливу, коли холодно, голодно й перспектив на покращення взагалі немає. Коли світ навколо сірий, підступний, виважений, а ти маленька душа, яка не розуміє - за що? За що так з тобою вчинили, якщо ти нічого поганого не плануєш натомість.

- Я кладу слухавку.

- Ні, - якби Антон завершив виклик, якби перервав цей дзвінок, вдруге я б просто не наважилася набрати. Ні духу, ні нервів не вистачило б, щоб провернути цю каторгу вдруге.

- Хто це? - Повторює чоловік своє запитання, а у мене серце кров'ю обливається в цей момент. Це для мене ця ніч була важлива. Це я надала їй значення. А для нього... Це була цілком звична ситуація. З цілком пересічною дівчиною. Ім'я якої він не те що не заніс в список контактів, а і навіть не запам'ятав. Саме тому наразі перепитував, хто його турбує і явно був цим розгніваний.

- Вероніка, - і правильно було б покласти слухавку, зупинитися, не продовжувати. Антон би подумав, що помилилася номером, і навіть би значення не надав цьому дзвінку вже через якусь хвилинку. На цьому б все завершилося. Але бажання дізнатися, що далі, не зникло, хоч дуже сильно зменшилося у своїх розмірах.

- Яка ще Вероніка?

Можливо, він таким чином жартував. Підколював. Адже цей чоловік в цьому мастак. Якби не серйозний тон. Якби не коливання в голосі Антона, котрі межували між офіційним зверненням та гнівом.

- Ми сьогодні вночі... - це була остання моя спроба вивернути цю розмову на вірний шлях. Нагадати, що було і спробувати дізнатися, що буде.

- Ааа, Вероніка, - і я ледве на місці не підплигнула, коли в голосі Антона почулися тямущі нотки, навіть промайнуло полегшення в цьому "ааа, Вероніка", від чого стало легше дихати і я скористалася ситуацією, втягнувши на повні груди повітря. - Як нога?

- Все добре, дякую, з нею все гаразд, - і ця грудка в горлі зникла, даючи змогу віддячити за проявлене піклування. Яке щось значить, правда ж? Він же не кожній дівчині, з якою провів ніч, оплачує номер в готелі, платить за таксі в будь-яку сторону світу? Замовляє сніданок в номер?

- Якщо добре, це добре.

Між нами зависає тиша, перші секунди якої ніби видаються милими, приємними, ми ніби обидва переживаємо події нашої зустрічі, наші пригоди, котрі закінчилися хепіендом в ліжку. Та мовчання затягується, щось варто говорити, необхідно, але я продовжую тримати рот на замку, тямлячи, що він чоловік і, якщо що, йому робити перший крок. Котрий я тут же підтримаю, роблячи другий крок в наших потенційних відносинах. 

- Так а чого ти набирала? - Натомість Антон робить крок назад...

- Я... - змушуючи крокувати вже на два вперед, а я навіть до одного не готова, бо банально він проти, чоловік прямує у зворотному напрямку, віддаляючись...

- Якщо це все, то розставмо все по місцях і не будемо будувати те, чого ніколи не буде.

Ось він, справжній чоловік, котрий все бере у власні руки. Котрий різко й безапеляційно розв'язує проблеми.

- Це була гарна ніч. Не буду кривити душею - мені сподобалося. Але давай на цьому і зупинимося, вчасно поставивши крапку у цій... випадковій зустрічі. Ти живеш своїм життям, зустрічаючись з однолітками. Я ж буду жити своє життя, будуючи відносини з тими, хто адекватно усвідомлює, що хоче. 

- Я..., - це несправедливо! Не чесно! Це... це... В чому він мене звинувачує? За що? За те, що піддалася емоціям, переспавши з ним? Хочу захистити себе, відчуваючи, як сльози починають застеляти очі, а щоки пашать полум'ям так, що там можна згоріти живцем. Чим я і наразі займаюся, згораючи живцем від сорому...

- Бачиш, це те, про що я і кажу. Ти не можеш визначитися, що мені хочеш сказати. Хоча саме ти до мене з якоїсь причини набрала. Я не зацікавлений у людині, яка не визначилася, що хоче від життя. А тим більше мені не потрібні відносини з дівчинкою, в голові якої досі гуляє вітер. Вибачай, що так грубо, але повір, ти підростеш й усвідомиш, наскільки я мав рацію. Ще мені подякуєш, що я вчасно опустив тебе з небес на землю, продемонструвавши, яке життя несправедливе. Один випадковий секс не вартий того, щоб ламати собі все життя. Тож щасливо тобі. Вмикай мізки та завжди думай про наслідки. Рано чи пізно вони можуть вилізти тобі боком...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍