Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 41

- Ти будеш? - Киваю на останній шматочок піци в надії, що Оля відмовиться, а мені буде чим зайняти руки, щоб не видавати своє бурхливе та практично непереборне бажання поглянути ще раз на того красеня. Вже, так сказати, після того, як ми з ним "зблизилися". Після того, як він став для мене не просто якимось незнайомим чоловіком...

- Бери, - відмахується подруга, облизуючи по черзі свої пальчики й вже щось друкуючи на екрані свого мобільного. 

Ну, гаразд, яке ще "щось", кого я обманюю? Там вочевидь назва нашого універу, або його абревіатура, та сенс залишається сталим - дівчині не терпиться дізнатися, що ж там за жигало, що вчорашню незайману, скромну дівчину перетворив за одну ніч в жінку з досвідом. 

"Тепер вже з гордістю можеш називати його колишнім, пліткуючи з одногрупницями на перерві, що колишні всі поголовно мудаки"

- І де він тут має бути? - Я впізнаю цей гніт в очах Олі. Він загорівся і вже його ніщо не зупинить. 

- Там де список тих, хто поїхав на експедицію, - можливо, я кепсько думаю про подругу, але в мене складається стійке враження, що вона хоче віднайти Антона, а потім надавити на мене, щоб я надавила на чоловіка, щоб той познайомив Олю зі своїм якимось вільним від відносин другом. Схожі ж екземпляри зазвичай  тримаються разом? Якщо один вогонь, то інший теж як мінімум вогінь?

"Я, звичайно, не хочу ламати твої повітряно рожеві замки, але є нюансики, про які стороні не говорять..."

Ну і які ж? Я так розумію, що позаяк ти мені далеко не сторонній, то видаси правду-матку? Окей, у внутрішнього голосу є якихось тридцять секунд, поки подруга вишукує серед списку мандрівників того самого неповторного.

"Впевнена, що можна надавити на чоловіка, котрий тікає з номера та і загалом з готелю, поки ти спиш зубами до стінки?"

В мене хоч зуби є! В тебе ж їх явно не буде, якщо продовжиш в тому ж дусі мене колупати за першого ліпшого випадку!

- Так а як його звати? Яке прізвище? Бо тут в основному всі з нашого універу.

- Згодися, в цьому є логіка, - піддягаю подругу, відіграючись на ній за програний діалог з внутрішнім голосом, та тут же додаю, щоб не морочити дівчині голову. - Антон.

- А прізвище?

"Ану, давай, видай прізвища свого майбутнього чоловіка! До речі, враховуючи твої оптимістичні налаштування, то виходить, і твоє наступне прізвище?"

- Хоча... немає сенсу, - Оля сама собі відповідає після того, як ще раз пробіглася поглядом по списку, і вже з підозрою дивиться на мене. - Тут немає нікого з іменем Антон.

- Як немає? - Відкидаю шматок в сторону, вихоплюючи гаджет з пальців подруги й хаотично беручись вишуковувати мій нічний кошмар.

- В тебе руки жирні! - Невдоволено вищить дівчина, та мене в цю мить нічого не можу зупинити. Ні армагедон, ні землетрус, ні наводнення. Знаю ціль, не чую перешкод.

- Як це...

І справді немає. Нікого немає на ім'я Антон. І ніхто не бізнесмен. Навіть якщо врахувати, що той чоловік з ночі не Антон. І ніякого діджея не видно...

Тільки "таточко" на весь екран і два телефони знизу. Червоного та зеленого кольору.

- Віддай, - мобільний назад передислоковується до подруги, бо набирає Лерой Валерійович і Оля явно не збирається натискати на червоний. - Так, тату, привіт.

А де ж подівся цей Антон? Чи не Антон? Куди зник цей чоловік? Адже вчора ще був. Ми з Мариною вдвох його бачили на офіційному сайті університету в списку експедиції. Можна було б скинути на те, що свіже повітря кепсько діє на мій мозок і просто щось ввижалося, але ж ні... Марина теж бачила. І теж була в такому ж шоку, що і я. Що вчора. Що сьогодні.

- Терміново?

Занепокоєний голос Олі перемикає мою увагу на реальність, де дівчина явно переживає не найкращі хвилини свого життя, нервово закусуючи губу.

- Що там? - Тут же питаюся, варто їй закінчити розмову. Яку вона, судячи з виразу обличчя, досі намагається переварити.

- Батько дзвонив, - повідомляє, ніби я не бачила надпису "таточко", - сказав терміново їхати додому.

- Щось сталося? - Не пам'ятаю, щоб мої батьки терміново звали мене додому. Якщо, звичайно, я не загулювалася допізна. А оскільки я старалася не мотати рідним нерви, то такого і не було. Не знаю, як у родині Олі, але якби у моїй прозвучало "їхати терміново додому", то це явно б нічого доброго не означало.

- Думаю, так, якщо він так швидко повернувся зі свого відрядження.

- Можливо, це стосується твоїх пропусків занять? - Намагаюся водночас і подругу заспокоїти, і себе, оскільки я замішана в обмані Лероя Валерійовича, і дуже, дуже сильно сподіваюся, що правда не сплила на поверхню.

- Сумніваюся..., - задумливо протягує дівчина, а потім в ній ніби тумблер перемикнули, бо ось вона вже на ногах і готова бігти. - Добре, я пішла. Якщо що, то дзвони. Бувай.

- Удачі.

Це теж, якщо що, стосується і подруги, і мене. Бо якщо з батьком Олі ще є шанс, що все закінчиться гаразд, він не буде доколупуватися до істини, перевіряючи відвідуваність доньки, то от Антон... Де він? Куди подівся? Що за фокуси?

В думках ставлю сама собі запитання, а очі падають на мій телефон, підбурюючи зробити чергову дурню... Взагалі-то, у мене є його номер і буквально за допомогою пари рухів... Що заважає просто набрати та спитати - що це, чорт забирай, було?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍