Fill - Артефакт Провідника, Fill

Розділ 52. Нейва Рінс — явно не проста особистість

Сильва різко відпустив Нейву, відштовхнувши його назад(та, та, було вже.) , і почав гарячково аналізувати ситуацію. Він швидко окинув поглядом руїни башти, червоний промінь, що пробивався крізь дим, і прикинув можливі варіанти розвитку подій.

– Так… Якщо цей дурень Кастельг справді вирішив зайняти місце Саймона, то… – він зупинився на мить, пронизливо глянув на Нейву й закотив очі, і різко попередив Ноеля. – Карапуз, ні в якому разі не слухай цього щура!

Ноель здивовано глянув на Нейву, який лише зловісно хихикнув і хитро муркотнув:

– Дарма, дарма…

– Що значить "дарма"?! – роздратовано кинув Сильва, не зводячи з нього погляду.

Нейва ніби не чув його слів, лише хитро посміхнувся. Він уже відкрив рота, щоб запропонувати щось явно підозріле, але Сильва миттю затикав йому рота, схопивши його за комір і різко притягнувши до себе.

– Ще одне твоє "геніальне" рішення – і я цього разу не буду таким милосердним! – прошипів він, стиснувши кулак на його одязі.

Нейва лише хитро підморгнув і, не зважаючи на погрозу, знову хихикнув.

– Дарма, дарма… – повторив він муркочучи.

Ларс мовчки спостерігав за сценою, зрідка кидаючи на Ноеля погляд, мовляв: "Ти влип. . . Знову. . . ". Ноель же нервово зітхнув, бо розумів – ця "сімейна зустріч" тільки починається…

Сильва, не відпускаючи Нейву, оглянувся на Ларса, який, здавалось, лише зараз почав усвідомлювати всю серйозність ситуації. Хоча Ларс і не зробив жодного кроку до того, щоб втрутитися, його вираз обличчя показував, що він знає, скільки небезпеки може приховувати ця ситуація.

– Ти думаєш, що все просто? – запитав Сильва, продовжуючи стискати Нейву. – Ти знаєш, що в нас не буде іншого шансу. Якщо ми не обережно, цього разу нас просто знищать!

Нейва, хитро посміхаючись, але залишаючи відчуття певної загрози у своєму виразі, мовив:

– Чому б і ні? Ви вже бачили, що тут не все так просто. Кастельг зробить свою гру. І саме тому ви тут.

Всі троє стояли в напрузі, немов чекаючи, що ж станеться наступного разу. І хоч ніщо не говорило про можливість миру, на яку сподівався Ноель, Сильва зрозумів, що вони не можуть більше втрачати час.

– Ларс, ти все чуєш? – Сильва звернувся до нього, його голос був спокійним, але й наповненим погрозою.

Ларс лише тихо хмикнув, потім підняв погляд і сказав:

– Я знаю, що треба робити. Тільки спробуй не лізти в мої справи.

Сильва відпустив Нейву, і той одразу відступив, ніби цілу вічність зупинявшись в тіні, щоб оцінити ситуацію.

– І що тепер? – запитав Ноель, спостерігаючи за ними.

– Тепер ми вирушаємо далі. Але будь готовий до сюрпризів, малий. Нічого не можна передбачити, поки не вийдемо на фінальну стадію гри. – відповів Сильва, його очі засяяли вогнем. – Я все ще маю свої карти в рукаві.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍