Вікторія Хорошилова - Безстрашність, Вікторія Хорошилова

Уранці ми нарешті піднялися на корабель. На нас з Альфредом дивилися відверто з посмішкою. Я запитально подивилася на коханого, він мені сказав:

— Адже хлопці чули всі наші розмови, і маленькі розбірки.

Я навіть почервоніла, іноді просто забувала про навушник у вусі.

— Ти ж на мене не ображаєшся? — запитав Альфред ласкаво.

— Ні, тільки якщо ти ремінь брати не будеш.

Він тільки задоволено посміхнувся і взяв моє обличчя в долоні, поцілував. Я обняла його за шию і повисла на коханому.

— Гей, голубки, ви вже сваритися не будете? — запитав один із хлопців — А то ми вже ставки робили, коли ти Ізабеллі всиплеш.

— Ми не сварилися, — фиркнув Альфред і знову поцілував, а відірвавшись від губ сказав. — А ти Ізабелла, припиняй собою ризикувати.

— Постараюся, тільки ти ременем більше не погрожуй.

Він тільки задоволено посміхнувся і подивився на мою хитре обличча. Обійняв і знову поцілував.

— Гей, ну досить цілуватися, ідіть пристібайтеся, будемо летіти.