Віктор Платонович Петров - Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров

«кохання втрьох», не цинічні холодні роз­рахунки на адюльтер. Це певна внутрішня тенденція, хоробливий наро­стень на глибокому й щирому почутті. Коли можна було б казати про «платонізм в адюльтері», то саме на взаєминах Куліша

<кінець вставки>

й позначилася ця ґротескна й безглузда форма кохання: бути «платонічним третім» в коханні інших двох. Знаючи, що Куліш в коханні уникав побачень і зустрічів, віддавав перевагу «коханню до далекої», бажав мати не коханку, а кореспондентку, «близьку-далеку душу», ми, очевидячки, натрапляємо на випадок своєрідного тікання в душевне підпілля, на глибокий внутрішній злам.

4

В 60 роках на перший плян були висунуті питання нового оформлення побуту, перебудови родини на нових принципах. Люди 60 років несли революцію в сферу особистого й родинного побуту; вони не тільки проголошували нові принципи людських взаємин, але й робили спроби послідовно перевести їх у власне життя.

М. Піксанов у передмові до книжки Т. Богданович «Любовь людей шестидесятых годов» пише:

«Визнання рівноправности й свободи жінки в коханні та шлюбі та зречення власницьких бажань чоловіка — оці два принципи прийняв і виправдав у своєму власному житті Чернишевський. Цю переконаність, що її він купив дорогою ціною власного досвіду, він перелив і в свій роман “Що робити” і в своїх читачів. Те саме завдання: перемогти в собі власницькі бажання — стояло і перед П. І. Боковим і перед Н. Д. Шелґуновим. Розв’язати це завдання було важко, боляче, та його розв’язали, — і в цьому допомогли не тільки високі особисті моральні сили та обдарованість названих діячів, але й той визвольний світогляд та певність, що в ній вони жили. Для них питання особистого щастя були пов’язані з проблемами соціяльних реформ, громадської поведінки, революційної чинности нарешті. Вони не хтіли “щастя в кутку”, особистого й родинного благоденства. Свою особисту долю вони зв’язували з колективом, вони підкоряли її громадській дисципліні. Це й давало їм величезну силу».

На зміну дворянству й дворянсько-поміщицькому февдальному режиму йшов новий кляс, кляс буржуазії. На арену виступав різночинець, що ніс з собою нову психіку, нові соціяльні звички, відмінні громадські погляди й переконання.

Чернишевський, Шелґунов, Міхайлов, Сєченов належали до аванґарду різночинської інтеліґенції. Куліш стояв на чолі української різночинської інтеліґенції й його листування 60 років з панночкою Рентель показує, як глибоко зміна протилежних кляс позначилася на ідеології того часу.

Родина — перший осередок суспільства. В ній найбільше залишається рештків минулого. Її треба було наново перечистити від сміття давніх поглядів і перебудувати на нових розумних принципах. Треба було перебудувати родину, перебудувати кохання, шлюб та шлюбні взаємини чоловіка й жінки.

Покоління 60 років, як це показав Плеханов у своїй книзі про Чернишевського, поділяло ідеологічні погляди утопічного соціялізму з його провідним гаслом «думка керує світом». Люди 60 років були раціоналісти. З їх теорії «розумного егоїзму» виходило й їхнє ставлення до родини й шлюбу. В основі родини й шлюбу повинні лежати воля й рівність. В минулому родина була побудована на цілком протилежних основах. Тоді панував деспотизм чоловіка, рабство жінки й дітей, почуття було сковане.

«Розум може панувати над життям, і людина може погодити своє життя з переконаннями», — писав «Современник» р. 1856. «Освіченій жінці, — читаємо в «Епосі» Достоєвського, — потрібна ширша дорога, яку не слід загороджувати абож засмічувати голками, нитками, тамбурними крючками й тамбурним в’язанням».

Жіноче питання набуло в 60 роках особливої ваги. Часописи найрізноманітнішого напрямку присвячували йому статті. Навіть «Морський збірник» одвів йому почесне місце. Виник навіть спеціяльний жіночий часопис «Наук, искусства и литературы для девиц» — «Рассвет».[51]

Ідеологи поміщицько-февдального ладу в «волі почуття», в «емансипованому шлюбі» бачили проповідь розпусти, а в жіночій рівноправності — знищення родинних устоїв. Реакційна преса лила помиї на перших «емансипованих» жінок, що одвідували університети, на «голених нігілісток», що улаштовували «комуни», «артілі», швацькі майстерні. Поет Щербіна знущався:

Теруань де Мерикуры

Школы женские открыли,

Чтоб оттуда наши дуры

В нигилистки выходили.

Надзвичайно цікаво, що Куліш пішов в даному разі за «нігілістами», за Чернишевським. Ще в листах до Милорадовичівни він висунув ідею емансипованої жінки, ідею незалежної, самостійної «жінки-чоловіка».

Тепер, через два роки, в листах до Рентель він розгортає цілу програму розв’язання жіночого питання в дусі Чернишевського.

У листах до Рентель зовсім немає тієї слов’янщини, що так густо загачує листи до Милорадовичівни, немає «пророцької пози», цитат з Байрона, згадок за Прометея.

Мова йде не про Месію й покірну, самовіддану Марію, а про визволену незалежну жінку й розумного та вільного чоловіка, «критически мыслящую личность».

— На жаль, у нас важко бути жінці такою, якою хоче її бачити розумний і вільний чоловік, — пише Куліш до панночки. — Вона довго ще буде рабою людей, що її оточують, рабою рідних, знайомих і навіть власних слуг своїх. Це — явище історичне й необхідне, хоча й дуже сумне.

У Кулішевих взаєминах з Милорадовичівною аж надто багато слізної сантиментальности, аж надто багато від Ґетевого Вертера. Можна було б говорити про певне «вертеріянство» Кулішеве року 1856–1857. Хіба Маня де-Бальмен, як її описано в Кулішевих листах року 1856, не здається списаною з Ґетевої Льотти? Цитати з Кулішевих листів того часу можна було б перемішати з цитатами з «Страждань молодого Вертера», і це лишилось би непомітним.

Щодо Рентель, то Куліш висловлює побажання, щоб вона пішла далі від Ґетевих героїнь. Тепер його ідеал не господарна, жвава мила Маня де-Бальмен, Ґетева Льотта, а «жінка-чоловік».

— Так, у Ґете, — пише Куліш до Рентель, — є славні жінки — і як солодко для мого серця, що Ви на них задивились. Ідіть же далі, не спиняйтесь…

Отже не Льотта, і не русява Маргарита з важкими косами його теперішній ідеал, а нова жінка, що пішла далі від Ґетевих жінок, «жінка-чоловік».

Навіть книжки, що їх дарує Куліш Рентель, тепер зовсім не ті, що їх він дарував Милорадовичівні. Коли цій останній він дарував романи Вальтера Скотта й Квітчину «Марусю», то Рентель він дарує «Космос» Гумбольдта, ботаніку, книжки з природознавства, серйозні наукові книжки згідно з модою 60 років.

Новий кляс перемагав. І Куліш ішов вперед за клясом-переможцем. Порівняйте Кулішеве листування з Милорадовичівною та його листування з Рентель. Від колишнього романтичного пушкініянства він простує до чернишевсько-добролюбівського позитивізму. «Базарівські» нігілістичні настрої захоплюють навіть «хуторянина» Куліша.

Як типовий «просвітник» він дає відповідні поради панночці.

— Читайте, вчіться! Освіта приступна Вам так само, як і кожному з нас. Полюбіть розумову працю!.. Свобода взаємин повинна оберігати моральні права кожного. Кожна особа повинна