Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Не знаю, чи переробив він всі ті справи, до яких був голодний зранку, але Щедрик радісно погодився мені допомогти і ось ми вже разом мчимо трасою його шаленим Ягуаром. Чарівний звабник нетерпляче поглядає в мій бік і я відчуваю як в одній на двох голові пульсують фантастичні мрії, котрі ми втілимо в номері вночі, забувши про закони гравітації та весь навколишній світ.

– Йди працюй зі своїми заможними клієнтами, – поцілував мені руку Микита. – А я поки попрацюю з телефоном. Не спіши, красунечко. До ночі ми все встигнемо, – я заглянула в його очі й відчула в собі безмежне вогнище, але підморгнула та пішла до воріт ще одного заміського «замку».

Господар виявився колегою мого колишнього клієнта. Сказав, що вилітає за кордон на заробітки, а цей дім йому немає на кого полишити й тому продає. Мотивація продажів мене ніколи не хвилювала (то ж мій хліб) і я просто пішла за ним роздивитися все навколо. Назнімала відео та попрохала план будівлі й цей швидкий та трохи слизький чоловік мені все ввічливо надав, без помічників та посередників. Ось у нього забринів телефон. Клієнт вибачився й попрямував до сусідньої кімнати, а я продовжила створювати докладний опис його вілли. Я давно навчилася бути глухою в заповненому людьми офісі або чути крізь стіни, якщо мені це потрібно. Наразі вже закрила планшет та невинно слухала розмову з іншої кімнати. Двері він зачинив не дуже щільно й від почутого в мене мало дах не поїхав! Зі мною ця відома в медичних колах особа розмовляла чіткою державною мовою, але тепер з його вуст звучала традиційна російська лайка, мабуть для кращого розуміння між співрозмовників. Я напружила слух та почула наступне:

– Чому це один екземпляр? Я вважаю, що треба забирати обох! Пуповина – річ серйозна. Невдало оповила й відразу задихнулася двійня. Смерть настала природним шляхом. Мені що навчати тебе писати липові довідки чи вдавати співчуття до вбитих горем породіль? Замовник нам за пару діточок такі гроші відвалить, що тобі й не снилися... Працюй!

Я не вірила власним вухам! Тобто наразі я взяла в роботу об’єкт у клієнта, котрий має відношення до перепродажу новонароджених? І тепер я чую, як він дає наказ комусь з підлеглих оформити фіктивну смерть двійняток?

Звісно я й досі пам’ятала страшний біль, що розтинав мене коли народжувала Івчика. Навіть не дивлячись на те, що поруч зі мною був коханий чоловік, це неймовірні страждання. А жінка, що виносила й народила двох здорових діточок, замість щастя їх ростити – зараз отримає довідку про смерть? Ці нелюди налаштували собі бізнес і жирують коштом продажу немовлят... Мене охопив шок і я підсвідомо пішла ближче до тих дверей.

Від злісного заціпеніння я не відчула, як позаду мене хтось тихо підійшов та міцно схопив за плечі. Я дзвінко скрикнула й опинилася в могутніх ручищах невідомого здоровила. – Дамочко, а що це ви тут вуха грієте не тим, що треба? Вас навіщо сюди запросили? І взагалі підслуховувати чужі розмови невиховано, навіть для продавчині, – так схарактеризував охоронець мою професію й міцно затис у сталевих лещатах рук.

Від нашого галасу розмова в сусідній кімнаті припиналася й мій шустрий клієнт з’явився на порозі:

– Пані рієлторко, але ж Ви зараз дуже неправі! Цього не можна було слухати. А тепер плани змінюються й Вам прийдеться з нами трохи проїхатися. Корнію, одягни на неї кайданки та тягни до мінівена. Я зараз вдягнуся й підійду. Ех, дівчино, могла б ще пожити...

Страхіття, втричі більше за мене, виконало наказ господаря й закувало мене звичайними металевими наручниками. І я миттю зрозуміла, що зустріч з коханим Кирилом у нас відбудеться набагато раніше, ніж сподівалась. Ось і прийшов кінець моєму кривому життєвому шляху. Єдине чого я зараз хотіла: це хоча б разочок глянути в чарівні очі свого сина. Та вони не дадуть!

А далі було таке, чого я геть не чекала побачити. Микита з вулиці почув мій пронизливий крик та кинувся в дім на допомогу. Але в цього витонченого пана зовсім немає підготовки рятувальника Латуша. Однак на деякі мої нічні запитання відповідь я почала отримувати прямо зараз.

Неочікувано з’явившись на порозі холу, Щедрик впевнено глянув на здоровила, що тримав мене в одній руці. Микита промовив дивну фразу й після неї потвора випустила полонянку з рук та, наче уві сні, сповзла додолу.

Далі Микита спрямував блискавичний погляд на мого замовника й той застогнав та вчепився обома руками за груди так, наче з нього виймали серце. Я нічогісінько не розуміла й намагалася підвестися, але важке тіло охоронця заважало мені це зробити, зі скрученими руками й поготів.

Дивовижний рятівник кинувся й витягнув мене з-під нерухомого тіла, а я від шоку зовсім не могла говорити. Микита підвів мене на ноги і в цей момент в дверях з’явилися ще двоє охоронців, тільки в їх руках була наведена на нас зброя.

Та, як виявилося, це зовсім не налякало граційного власника спа-центру, бо він уважно глянув у їх бік й грізним голосом сказав ще щось. Обидва бойовики вдали, що зараз зомліють та закотивши очі, теж звалилися на підлогу. Зброя, з металевим звуком, впала поруч. А Микита спокійно пошукав в кишені здоровила ключик від наручників й звільнив мої руки. Я радісно вчепилася йому за шию, як ще ніколи цього не робила:

– Ніку, хто ти? Що з ними усіма зробив? Я такого навіть не уявляла... Вони мертві?

– Ні, красунечко, живі. Тільки трохи заснули. Я потім тобі все розповім. Наразі треба ще попрацювати. Давай знайдемо місце, де вони пишуть на камери й ти знищиш записи. А я полікую голівки цих, прости мене Господи, безмозких створінь. Ось здається й операторська...

Звідки він все це знав та вмів я навіть не намагалася зрозуміти, просто виконувала накази. Сіла за стіл та почала передивлятися записи за останні години й нищити їх. А Микита кудись зник та скоро повернувся, спокійний і рішучий.

– Як успіхи, мій талановитий хакере? Ти скоро? – поцікавився він і додав: – Тих я вже звільнив від тяжких думок, тому можемо їхати, доки сюди не прибуло ще якесь горе.

– Я теж здається підчистила трохи. Тікаймо! – погодилась я й захопила доволі цікаву флешку, котру встигла похапцем проглянути. А вже в Ягуарі попила води й поділилася страшними новинами:

– Ніку, вони діточок у породіль забирають і довідки про смерть роздають. А самі звісно продають немовлят або щось гірше. Я навіть думати про таке боюся. Мене той бабуїн підстеріг, коли я підслуховувала розмову цього ката. Дякую, що врятував... Вони хотіли мене вивезти і вбити. Так відразу й сказали, не соромились.

На це Щедрик легенько посміхнувся й відповів:

– Ну, їх мрії тепер будуть зовсім іншими. Наприклад, пригадувати як кого звуть? Нам би ще «бізнес» цієї сволоти підкоригувати. Тільки для спецслужб потрібні неспростовні докази. Словам вони не довіряють.

– Та я тут дещо захопила, вдома подивимося. Тільки скажи мені, будь ласка, як ти це робиш? Бо я досі не втямлю, як можна без жодної зброї так легко вкласти цих потвор, наче сором’язливих баришень...

– Діаночко, ну ти ж зі мною поруч не перший день. Невже не розумієш, що я володію гіпнозом? – повеселішав Щедрик і до мене дійшло: що виробляв він зі мною вночі. Тому замість вдячності я висловила образу: