Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Хоча наразі де ми були – вже не мало жодного значення. Моє тіло покинуло свою оболонку і я розпорошувалася серед світів та дійсно кожною клітинкою корилася магічному єднанню. Мій володар був одночасно диким звіром і тихою рікою. А я найпокірніше виконувала його волю та розтікалася наче бурхливий шторм, що не знає берегів.

– Тепер я зрозумів: чому ти настільки невблаганно притягувала до себе. Бо ми з тобою споріднені у всьому, а найбільше в шаленстві кохати. Не спиняй себе мораллю й сумлінням. Ти велична жінка, тому візьми в мене все, що захочеш. Тобі я дозволяю брати мою силу та ставати частиною мене... – Микита промовляв незрозумілі речі, але в медовому запамороченні я не слухала. Лише пила п’янкий туман його очей, як неймовірну насолоду та не могла відірватися.

Здавалося: ми не торкаємось одне одного і разом з тим є одним цілим. Раніше цей карколомний рух переплутаних клітин міг налякати, але не зараз. Мій мозок відмовлявся бути розумним і продовжував танути в палкому сплетінні єдиного організму, а блаженний крик я тамувала на вустах свого повелителя.

– Ніку, зупини це, прошу... Інакше я просто розчинюся в тобі й не залишиться від Діани жодного шматочка, а ти ж цього не хочеш, – прикрила я очі й спробувала відчути себе земним створіння.

– Це не я. Ти сама створюєш між нами такий бурхливий потік емоцій, що я лише радо належу тобі. Вперше в житті я настільки могутній і одночасно покірний, бо мною керує неперевершено божевільна жінка. Я так довго чекав нашого єднання і знав, що воно буде. Але навіть не сподівався на виличну силу, що поєднує наші світи.

– Тобто ти теж, як і Магда, вважаєш мене віроломною звабницею? Чому ви такі невблаганні? Я ж нічого не роблю. А вона каже, що я можу зашкодити тобі, – зізналась я Микиті в наших з віщункою таємницях. На це він блаженніше оповив мене руками й розсміявся:

– Не бійся! Вона мала на увазі зовсім інше. Мені ти не зашкодиш, бо надихаєш і даруєш могутній захист, якого я й уявити не міг. Дякую тобі, божественне створіння. Нашій силі позаздрить будь-хто. Цей солодкий океан може зрушити цілий світ. Я спробую навчитися керувати ним, інакше за порушений баланс він з мене суворо спитає... – на півслові Микита раптом притих, а я дещо прийшла до тями й миттю причепилася до його слів:

– Хто спитає? Про що ти говориш? Ніку, не втрачай голови. Хоча вже запізно... Скажи: ти чарівник? Я думала, що раніше пізнавала насолоду. Але те, що відбувається між нами не схоже на почуття з реального світу. Між звичайними людьми такого не буває.

– Все, мій янголе, відпочинь. Знаю, що ми не відчуваємо втоми, але дійсно треба знати міру, щоб зовсім не втратити голови. Вона нам ще згодиться. Я так давно мріяв побажати тобі: «Доброго ранку!» Тепер ця мрія здійсниться. Спи, моє блаженство. Красивих тобі снів!

Микита опустив мене на подушки й лагідно вкрив, наче дитину. А сам підвівся та пішов до ванної кімнати. Потім він ще довго стояв біля вікна й милувався зорями, а я поринула в медові сни, такі казкові та яскраві, яких не бачила зроду в житті.

Я літала над прозорими ріками, а в них плавали дивовижні риби. З берегів до води схилялися фантастичні квіти й чудернацькі дерева. Поруч снували величезні хижі птахи й ми відчували одне одного, але не чіпали. Яким же захопливим може бути світ сновидінь!

Вночі ми ще декілька разів порушували закони гравітації, не шкодуючи збуджених до безкраю думок і тіл. Тепер поняття нескінченності набуло для мене фізичного, а не абстрактного значення. Щедрик показав мені заобрійний світ, але не відкрив таємниць, про які я питала. Та я вже й так готова була йти за ним наосліп, куди накаже...

Розділ 13. Гіпнотизер

Вранці чарівник розбудив мене тихим поцілунком і замовив нам в номер каву з круасанами.

– Микито, що ти робиш? Це ж негарно. Отак відверто демонструвати всім, що вночі ми були разом, – спробувала я нагадати власникові спа про моральність, а він лише посміхнувся в свої казкові вуса й відповів:

– Ти давно для всіх моя єдина. Невже не розумієш?

Я зітхнула й забралася глибше під ковдру, адже після нічних «міжпросторових польотів» точно мала жахливий вигляд. А Щедрик, ввічливо і владно, прийняв сніданок та заглянув до мене:

– Моя мавка завжди чарівна. Не ховай ні від кого це божественне личко! – Ти знаєш всі мої думки? – образилась я, адже бажала бути хоча б вдень трішки незалежною. – Ну, саме цю неважко прочитати. Така думка переслідує вранці всіх жінок землі. Давай, вибирайся звідти. Покуштуй свіженького та підемо працювати. Я сьогодні до роботи голодний, наче звір... – всім єством сяяв Микита.

Який невтомний! Схоже йому не п’ятдесят, а двадцять літ. Хоча навіть у цьому віці я трішки відчуваю втому, а він мов біоробот – жвавий і гнучкий. Ой, перепрошую, що обмовила свого чародія! Він надприродний, уважний і неймовірно чуттєвий чоловік. В офісі на мене теж чекала дивина. Спочатку зателефонував старий знайомий та додав тяжкого суму в мої думки. Я говорю про колишнього заступника міністра охорони здоров’я Сайгака, котрий свого часу допоміг з лікуванням первістка Кирила. Але, на превеликий жаль, тепер батько й син вже обидва на небесах.

Тоді я вправно виконала бажання чиновника й допомогла з купівлею ділянки під його медичний центр. На прощання, традиційно, натякала на продовження співпраці. І ось він згадав про мене та порекомендував вже іншому бізнесмену. Виходить в професії я все-таки дещо важу.

Але цього разу від мене вимагалась протилежна послуга: швиденько продати власність, якої я раніше не знала. Хоча з такими стрімкими життєвими гірками я взагалі могла б нічого не пам’ятати.

Коли пішла до школи, мріяла вивчати програмування, але моя дорога Магда загинула і я освоїла продаж нерухомості. А потім покохала мужнього рятувальника, вийшла заміж і стала щасливою мамою та студенткою. Тільки життя знову розірвалося на шматки і я змушена була повернутися до продажу нерухомості.

Приємно, що колишні заможні клієнти пригадують саме мене, наче в столиці мало інших рієлторів з репутацією й іменем. Я думала це працює мій сайт, але виявилося, що Сайгак відшукав мене через «Новосел». Знову пані Хрульова буде страшенно незадоволена, що комісія від продажу потрапить не до її, а до моїх рук. Але ж світ бізнесу невблаганний і тут, як у коханні, кожен за себе! Ні-ні-ні! Ну, чому на будь-якому стрімкому злеті в моє життя вплутується щось непередбачуване? Це я про свій безвідмовний новенький автомобіль. Безперечно він якісний, але наразі електроніка дала якийсь збій і Тойота категорично відмовляється зрушити з місця.

Взагалі-то я не зовсім тупенька, але лізти в програмування авто на гарантії – точно не збираюся. Виходить ввечері прийдеться потурбувати Микиту й прохати, щоб підвіз мене на об’єкт продажу.