Дані Балл - Заручники шлюбу, Дані Балл

Аделіна 

Вранці ми планували всі поснідати, раніше за всіх прокинулись ми з Денисом та Лесею. На щастя на ночівлю залишилися лише мої батьки, свекри і ми. Після такої гучної вечірки хотілося звичайних сімейних посиденьок.

- Де у вас тут пігулки від головного болю? Я зараз помру. - Ну ще залишився Влад. 

- Не давайте йому ліки, нехай мучиться. Менше треба було пити вчора.

- Леся, яка ти добра. 

- Ти ще навіть не відчув і половини моєї доброти.

- Дякую, не треба.

- Шкода, я б залюбки показала всі свої добрі наміри. 

- В мене голова тріщить від твоєї балаканини. 

- Чудово! Може тобі розповісти щось цікаве, щоб максимально зіпсувати ранок.

- Ти хоч колись мовчишь взагалі?

- Іноді. Коли їм, але це не точно. 

- Та помовч ти вже, голова зараз вибухне.

Ці двоє невгамовні просто, постійні сварки через дрібниці. Якщо так подумати, то приблизно так ми починалися наші стосунки з Денисом.

Ми провели чудові вихідні в готелі. Це була гарна можливість провести час з батьками, все ж таки вони неймовірні люди. А далі ще більше справ - відновлення інших будівель, розвиток, залучення нових клієнтів. Навіть не думала, що ця справа так мене зацікавить, постійне бажання щось робити і не сидіти на місці. Навіть не знаю де знайти час, щоб обрати сукню на весілля. А окрім сукні ще купа речей для організації - місце проведення, оформлення церемонії, музиканти, фотографи і ще купа різних дрібничок. Мабуть потрібно знайти команду, яка влаштовує весілля. Так буде набагато простіше, бо за такий короткий час, що дав мені Денис, я встигну хіба що список гостей написати. Саме це весілля має бути скромним - без зайвої уваги, в колі самих близьких, без преси і бізнес-партнерів. Цього разу, нам не потрібно когось дивувати. Я так не люблю публічність, занадто багато показового було в мене раніше, зараз хочеться спокою і усамітнення.

Я зустрілася з Євою, щоб віддати їй всі необхідні документи і заразом дізнатися як в неї справи. Насправді в нас було досить непогані стосунки, вона намагалась мене захищати від Артура і ніколи не ображала. Та після всього, що сталось зі мною після весілля, коли Самсонов хотів мене вбити, то спілкування з нею мені нагадувало про минуле життя. Знаю, що вона не винна в його поведінці та це мене не переконує. А коли мама розповідала, що вони були подругами і в результаті Єва так підставила її, то я ще менше хотіла з нею спілкуватися. Я остаточно не викреслила мачуху зі свого життя, ми інколи телефонуємо одна одній, та це не робить нас друзями. 

- Ліно, як я рада тебе бачити.

-  Я також. - Я не зберехала, мені дійсно приємно бачити Єву, вона все ж таки не чужа для мене людина. 

- Бачила, що ти почала оновлювати готелі,  статті скрізь майорять цією новиною, ти молодець.

- Дякую, я намагаюсь зробити щось гарне. 

- В тебе це чудово виходить.

- Так, можливо. Та сьогодні ми зустрілися, щоб нарешті віддати тобі всі документи. Я не змогла все швидко оформити, тому так довго довелось чекати. 

- Я все розумію, та і не наполягаю взагалі. В мене є якісь гроші, я завжди відкладала про всяк випадок.

- У будь-якоку випадку це твоє. Мені не треба все, що будував Артур, лише те, що належало моїм дідусю і бабусі, до іншого навіть торкатись не хочу.

- Так, це зрозуміло. 

- Ти можеш робити з усім майном все, що забажаєш, це повністю твоє право. 

- Я планую все продати, та переїхати до Європи. Стас зараз обирає університет, тому ми скоро поїдемо звідси.

- Це гарна ідея. Та може краще не продавати все, а отримувати гроші з бізнесу?

- Ні, я все вирішила. Не хочу, щоб мене щось пов'язувало з минулим життям. Зміню країну, почну вивчати мову, можливо розпочну якийсь невеличкий бізнес. Я довго чекала такої можливості - піти від Артура і забути все, як страшний сон.

- Я тебе розумію як ніхто інший.

- Дівчинко моя, я так перед тобою винна - не захистила тебе від цього монстра.

- Все добре, я знаю, що ти намагалась.

- Ще я дізналася, що Діана жива і ви спілкуєтесь. Я рада за вас, дійсно рада. Мені так соромно за мій вчинок двадцять років назад. Артур тоді був зовсім іншим, він так задурив мені голову, що я повірила у всі його байки, зберехала Діані, Дмитру. Я б хотіла попросити в неї вибачення, та не можу наважитися.

- Поговори з нею, думаю вона тебе вислухає. До речі, ти мені колись казала, що вона напевно жива, як дізналася?

- Коли вона потрапила до лікарні, Артур інколи до неї навідувався, мабуть щоб контролювати ситуацію. Одного разу ми їхали у справах, нам подзвонили і сказали, що вона померла. Ми відразу поїхали до лікарні і я випадково побачила там Дмитра, Артур його не помітив, а я не стала казати. Це мені здалось не просто співпадіння, та я не надала цьому значення. А через років десять я побачила жінку дуже на неї схожу в аеропорту. Це було дивно, та я запам'ятала той випадок і в мене було постійне відчуття, що вона насправді жива. Я нікому про це не казала, бо Артур точно б її вбив остаточно, а розшукувати її особисто в мене не вистачало сміливості. А за декілька місяців до вашого весілля, я побачила обкладинку журналу із засновницею навчального центру. Там було зовсім інше ім'я та і Діана змінилась, я не була впевнена на сто відсотків, що то вона, тому нічого тобі і не сказала.

- Дякую тобі за все, та мені вже час йти. 

- Так, звичайно, до зустрічі моя дорогенька.

Подумати тільки, я б могла зустрітися з мамою набагато раніше, як би Єва все мені розповідала. Але як тоді б все склалось? Можливо Артур дійсно нашкодив би мамі. Та все ж таки може все трапилось вчасно? Скільки подій відбулося в моєму житті, які все змінили - весілля, зустріч з мамою, покарання Артура, спадок. Все трапляється вчасно - випробування, горе, щастя. Зараз розумію, що потрібно цінувати все що маю, бо не знаєш - втратиш чи отримаєш.