Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

Мирослава

Мене вже виписали з лікарні, і нарешті я змогла приїхати до своєї домівки. Відкривши хвіртку я зразу попрямувала до гаража. Автомобіля там не було, а це означає будинок пустий. Відкривши двері та зайшовши до кухні. Зразу, що кинулося мені в очі, це брудний посуд в раковині, який там стояв явно не один день, скоріше тиждень не менше. Зайшовши до кімнати Максима його речі висіли в шафі, але на столі я помітила розірваний листок. Підійшовши ближче, я почала оглядати клаптики аркуша. Це був портрет дівчини, а точніше мене. Тобто весь цей час він малював мене?! А навіщо тоді порвав? Невже через те що між нами сталося?

Я зібрала клаптики до купи, і почала шукати клей, чи скоч, щоб склеїти листок. Знайшовши скоч та ножиці, я сіла за стіл, і почала акуратно склеювати портрет. Вийшло не погано, але якби не ця вся ситуація. Нічого склеювати б не довелося, і в один прекрасний момент Максим  подарував мені, цей неймовірний портрет. А зараз доводиться, склеювати не лише листок, а ще й наші стосунки. Я тут на портреті, так посміхаюся, з розпущеним волоссям, одягнена в білу футболку та чорний смугастий фартух. Чомусь мені здається, що він малювував по моєму фото з парку, біля колишнього кіоску. Він — чудовий художник. І я обов'язково попрошу його намалювати, ще один такий портрет. Помилувавшись трохи портретом, я забираю його в свою кімнату.

Я повинна сьогодні дізнатися де Максим. І в цьому мені без сумніву допоможе його сестра. Хто як не вона, може знати все про свого любого братика. Тому я замовивши таксі поїхала до неї. Двері мені відкрив доволі дивний чоловік, який не міг не налякати своїм суворим поглядом.

— Я до Соломії! Можна її? — вимовляю я, і ледь стримуюся від хвилювання.

— Соломія до тебе тут прийшли! — вигукує чоловік, і пропалює мене поглядом з голови до ніг. Добре, що на мені зараз спортивний костюм, а не сукня, бо так би і з’їв мене.

— Мирославо! Тебе вже виписали з лікарні! — вигукує радісно Соломія з маленькою Зоряною на руках.

— А ти не знаєш де Максим? — запитую зразу навіть не заходячи до будинку.

— Давай ти пройдеш до будинку, і заодно познайомишся з моїм чоловіком, — доволі весело говорить Соломія, і я йду слідом за нею.

Це її чоловік! Боже ж ти мій! Це ж наскільки потрібно не любити свою доньку, щоб видати її заміж за такого огидного чоловіка. Не дарма Максим його не любить. Адже мені він теж не сподобався! Від такого чоловіка тільки кров може холонути, і більше нічого. А вона від нього ще й доньку народила. Сильна жінка, що тут скажеш!

— Мирославо, це мій чоловік Ілля! — весело промовляє Соломія, тримаючи на руках донечку.

—  Іллюш, це Мирослава, дружина Максима!

— А хіба в твого брата є дружина?! Він ж бабій, яка в нього може бути дружина! — в такий момент мені хочеться плюнути йому в обличчя, щоб він нарешті його протер, бо за чим брудом геть нікого не бачить.

— Ілля! — грізно вигукує Соломія.

— Так я дружина Максима, а ви маєте щось проти?! — запитую я, і дивлюся іронічним поглядом на чоловіка.

— Нічого не маю проти, але чи знала ти за кого заміж виходила? — дивиться на мене Ілля, і просто пронизує поглядом.

— Ілля заспокойся! — вигукує сердита Соломія.

— А чому я маю перед вами звітувати? Це моє особисте життя, і ваш воно а ж ніяк не стосується! В першу чергу я прийшла не до вас, а до Соломії. Тож, будь ласка, покиньте кімнату, і дозвольте поговорити нам у двох, — спокійно говорю я, і навіть не одна вена на моєму обличчі не сіпається від нервів.

Ілля швидко покидає кімнату, і забирає з собою доньку.

— Хух, нарешті можна поговорити спокійно! Як ти з ним живеш? — видихаю з полегшенням я.

— Мені доводиться з ним жити, адже я не можу піти проти батька! Одна не покора, і ти труп, а в кращому випадку в реанімації, — сумним поглядом промовляє Соломія.

— Невже він, настільки не любить вас, що готовий навіть вбити? — серйозним поглядом дивлюся на Соломію.

— Як він любить говорити: «Я тебе породив, я тебе і знищу». Ось так Максим ослухався батька, і зараз знаходиться в реанімації.

— Щоооо! Як давно він там? — від такої новини серце в грудях стало битися частіше, і гучніше.

— Тиждень! Я не знаю, що сталося між ним, і батьком, але Максим змінив прізвище батька на прізвище дідуся. Мабуть саме через це в них, і зав’язався конфлікт. І в підсумку батько в лікарні з інфарктом, а Максима побили двоє чоловіків. Але в цій історії замішаний, і ще один тип, якого я не знаю.

— А як зараз Максим? Він хоч живий? — відчуваю, як починає здригатися моє тіло від нервів, але я стараюся опанувати себе.

— Жити буде, але зараз він без свідомості. В нього декілька гематом по всьому тілу, струс головного мозку, а ще йому відбили селезінку, — дивиться на мене сумним поглядом Соломія.

— От покидьки! — закушую губу та міцно зціплюю руки в кулак, настільки сильно, що аж нігті впиваються в мою шкіру.

— В якій він лікарні?! Я повинна негайно поїхати до нього! — вигукую я, і швидко встаю з дивану.

— Він зараз в приватній лікарні на Шевченка 5. Тільки бери з собою паспорт, свідоцтво про одруження, бо так туди не пускають. Я б з тобою поїхала, але немає з ким Зорянку залишити, — з сумом у голосі промовляє Соломія, та опускає голову.