Кулик Степан - Тіні червоного місяця, Кулик Степан

— Куди ти мене тягнеш?

— На балкон. Хочу дещо перевірити. Не бійся — це не боляче.

— Та хоч би й боляче, — стріпнула волоссям Лариса. — Заради тебе можу й потерпіти.

Вийшовши на балкон я став видивлятися серед людей одержимого. Як на зло, через надто ранній час вулиця була не дуже жвава, і перехожі, всі як на підбір — «чисті». А, он…

— Подивися на того чоловіка у світлій куртці. Нічого дивного не помічаєш?

Лариса придивилась уважно і кивнула.

— Мабуть, неодружений. На куртці другого ґудзика немає.

Тьху ти... Це ж треба таку дрібницю з четвертого поверху розглянути.

— Ні, я не про одяг. Навколо нього такого темного ареолу не бачиш?

Дівчина від старанності навіть через перила перехилилася. Але лише головою помотала.

— Ні…

— Жаль… Ну, та нічого. Час є, — я згадав, що помічника зможу отримати лише на десятому рівні. А до цього Лариса, як і раніше, «опромінюватиметься» моєю аурою. Можливо й спрацює. — Гаразд… Ходімо снідати, чи що. І за роботу… Місто саме від злих сил не очиститься.

— Важко? — дівчина поклала мені руки на плечі і зазирнула в очі.

— Як коли. Поки що не особливо. Але, як я вже сказав, тварюки з кожним днем все сильнішими стають. Тому, будь ласка, без зайвої потреби, не виходь з дому. Добре?

— Гаразд… — Лариса погладила мене по щоці і посміхнулася. — Ніколи не думала, що мій мужчина виявиться суперменом. Геть, як у серіалі… Розповісти комусь, не повірять.

— От і не розказуй, — серйозно відповів я. — Я й тобі не мав нічого говорити. Але це було б неправильно. Якщо ми разом, то жодних таємниць один від одного.

— Дякую, — дівчина чмокнула мене в губи і пурхнула в кімнату. Я важко зітхнув, все ж таки сподівався, що вона виявиться «обдарованою», і пішов слідом. Черговий робочий день борця з нечистю розпочався.

План був простий і невигадливий. Якщо демони почали загрожувати моїм близьким, то насамперед треба максимально зачистити свій мікрорайон. Я викликав карту, зорієнтувався і пішов до найближчої позначки — до сусіднього під'їзду.

Діяти вирішив максимально просто та ефективно.

Піднявся на потрібний поверх, натиснув на дзвінок і, як тільки двері відчинилися, тицьнув господареві тростю в груди. Той був у домашньому халаті, тож контакту нічого не заважало. Трость поглинає енергію, тінь — щезає, і тіло осідає на підлогу.

— Вибачте, забув привітатись, — салютую насмішкувато, підносячи два пальці до скроні. — Старість… неуважність.

Перевірив пульс — живий. Причинив двері й пішов униз. До наступної найближчої позначки. Але помилку врахував. Був би одержимий одягнений у щось щільніше, могло й зірватися. Тому повернув під потрібним кутом голову пуделя і випустив потайний клинок.

Так, удар такою зброєю в груди чи живіт може стати смертельним для носія, але мені не до сентиментів — на коні життя близьких людей, і я не збирався розводити церемонії. Зрештою, це війна. А значить, а la guerre comme à la guerre.

Черговим одержимим виявилася пошарпана життям жінка, в замизканому халаті і цілою копною бігудів в перепаленому перекисом волоссі. Від удару в живіт вона охнула і склалася навпіл. Переборов бридливість, надто вже брудним був халат (мабуть, демон, що оволодів нею, настільки пригнічував волю жінки, що та зовсім перестала за собою стежити), розсунув поли, але нічого цікавого не побачив. Не вважати ж вартим уваги пару обвислих цицьок. А ось що дивно — рани від клинка на тілі не було. Тільки невеликий синець у тому місці, куди я вдарив тростю.

Це що ж виходить? Моя зброя смертоносна лише для демонів, а звичайним людям шкоди не завдає? Як срібний меч відьмака? Цікаво… І дуже полегшує завдання. У тому сенсі, що позбавляє мене моральних мук.

Жінка слабо завозилася і підняла на мене каламутний погляд.

— Газова служба, — брякнув я перше, що спало на думку. — Запашок був… Перевірте про всяк випадок вентилі. Он у вас який вид нездоровий. Може, через те й свідомість втратили? Допомогти до ванної дійти?

— Дякую… — жінка оцінила свій затрапезний вигляд, ойкнула і відчайдушно замотала головою.

— Ну як хочете… бачу, вам уже краще. Всього доброго…

Третя позначка вказувала на будинок навпроти. Тільки якщо перші дві цятки були жовті, то тепер мені чекала зустріч з червоним. Але, як то кажуть, очам страшно, а руки роблять.

Метод та схему вирішив не змінювати.

Підійшов до потрібних дверей і натиснув на дзвінок. І тут стався перший промах. Двері відчинив щуплий хлопець років дванадцяти. Побачивши дитину я впав у невеликий ступор і вдарив не відразу. Що дало тварюці час відсахнутися. Він був у біса не по-людськи швидкий. Але теж не очікував нападу і це зрівняло шанси. Трость вдарила не в груди, а в руку… І не факт, що я вийшов би переможцем з цієї сутички, якби не випущений клинок. Вістря пропороло тканину і шкіру — зробивши контакт.

Хлопця аж навпіл склало. Він затремтів, як у епілептичному нападі, відкрив рота, чи то збираючись кричати, чи атакувати видозміненим язиком, як та дівчина на вулиці, але все було скінчено. Я відчув потужний приплив енергії, а хлопець, пробурмотівши щось невиразне, звернувся калачиком і знепритомнів.