Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

Але ви мусите стояти твердо, капітане. Це єдина мова, яку вони розуміють. Такому пальця в рот не клади.— Вона покосилася на чоловіка.— Полковник так завжди каже, чи не так, любий?

Старий, схоже, її не почув.

Я взявся за омлет. Хоч холодний і на смак як гума, усе одно велике покращення у порівнянні з попередніми стравами, народженими в чистилищі кухні місіс Теббіт. Я проковтнув його із запалом кальвініста в Судний день і подивився на Бірна. Той і слова не сказав, відколи я увійшов. Може, просто був зайнятий сніданком. А може, Теббіти не дали йому висловити своєї думки.

— А де Петерс? — запитав я в нього.

— Учора повернувся в Лакхнау,— відповів він, щось пережовуючи.— Його справа закінчилась у п’ятницю.— Він відпив чаю.— Тож ви піймали Привида, капітане? Вражає. Він уже кілька років переховувався.

— Чотири,— виправила його місіс Теббіт.— Чотири роки він ховався, і його не могли впіймати. А приїхав наш капітан Віндгем і заарештував його, і двох тижнів не минуло. Я завжди казала, що справжній англієць швидко з ним упорається. Відколи на високі посади почали допускати індійців, поліція стала геть не та.

— Як і все інше,— хмикнув полковник.

Я закінчив сніданок і сказав, що мушу йти.

— Авжеж, капітане,— проспівала місіс Теббіт.— Ми розуміємо. На вас чекає робота.— Вона повернулася до чоловіка: — Не можу дочекатися, щоб розказати вікарію, як наш капітан Віндгем підстрелив терориста.

Я залишив їх обговорювати новини, а сам вийшов на вулицю. Задушно. Наближалася гроза. Салман сидів з іншими рикшами на розі майдану. Я гукнув його. Він щось кинув своїм приятелям, підхопив візок і побіг до мене.

— Доброго ранку, сагибе! — привітався він, із тривогою поглядаючи на небо.

Схоже, він теж відчув зміни. Опустив візок і торкнувся рукою чола. Я кивнув і сів.

— Лал-базар.

Не Здавайся чекав на мене біля кабінету. Він про щось замислився, прихилившись до стіни і постукуючи по підлозі сандалією.

— Доброго ранку, сержанте,— сказав я.

Він квапливо виструнчився і віддав честь.

— Доброго ранку, сер!

Увійшов за мною і зупинивсь у дверях. На столі чекала чергова жовта записка. Цього разу від Дігбі. Я сів і прочитав. Датована вчорашнім вечором. Він домовився із підрозділом «Н» про передачу Сена. Їхні офіцери прибудуть о дев’ятій і заберуть в’язня. Я зім’яв записку в кульку, кинув у корзину, але вона відскочила від краю й упала на підлогу.

— Усе гаразд? — запитав Не Здавайся.

— Усе добре,— відповів я. Урешті-решт, цього і варто було очікувати. Підрозділ «Н» тільки і мріяв про те, як забрати Сена. Але це не означає, що мені цей факт подобається.— Військова розвідка приїде за Сеном сьогодні вранці,— сказав я.— Ходімо, поділимося з ним новинами.

Ми спустилися вниз. За ніч у камерах з’явився міжнародний запах. Попурі з форми іноземних матросів і лантухів місцевих мешканців, щедро приправлене смородом блювотини й екскрементів. Народу в камерах — під зав’язку. Калькутта — місто портове, а це означає, що матросам не залишається нічого іншого, як спускати платню на випивку та повій. Європейці, африканці, навіть кілька азіатів — усі покотом лежали на підлозі.

Сену виділили окрему камеру. Політичні арештанти отримували пільги мати одиночну камеру. Він лежав на своїй койці з розплющеними очима, і вигляд у нього був значно кращий, аніж напередодні. Шкіра була вже не такою блідою. Він із зусиллям піднявся на ліктях.

— Доброго ранку, джентльмени.— Кутасте обличчя освітила втомлена посмішка.— Чим зобов’язаний такому задоволенню?

— Сьогодні вас передають до військової розвідки,— заявив я.— Схоже, ваше бажання побачити форт Вільяма незабаром здійсниться.

Новину він переніс стоїчно.

— На це я і чекав. Мене звинувачують у вбивстві містера Мак-Олі?

— Звинувачення буде висунуто після допиту в підрозділі «Н», але можу сказати, що тимчасово вас дійсно у цьому звинувачують.

Він зазирнув мені в очі.

— Розумію, капітане.

Я залишив Банерджі з охоронцем, щоб вони підготували все для перевозки, і пішов шукати, де випити кави.

Так її і не знайшов.

Натомість мене впіймав пеон. Схоже, Доусон зі своїми людьми приїхали на годину раніше. Що б я там до них не відчував, такому ентузіазму можна було лише позаздрити. Я пішов до фойє, де чекав полковник із цілим взводом гуркхів[39].

— Бачу, ризикувати ви не збираєтеся,— зауважив я.— Запевняю вас, не такий уже він і небезпечний, якщо не дозволяти йому говорити.

Доусон проігнорував мої слова і вручив кілька надрукованих аркушів.

— Папери на перевозку в’язня Беноя Сена.

Я демонстративно прочитав кожне слово, хоча і не сумнівався, що всі вони в ідеальному порядку.

— Добре,— нарешті сказав я.— Він чекає внизу.— Я гукнув одного з констеблів і попросив провести людей Доусона.— Боюся, доведеться забрати у вас іще кілька хвилин, полковнику.

— Що? — Він так глянув на мене, ніби підозрював, що я спробую позбавити його законної здобичі, але наказав людям іти без нього.

— Ну? — поквапив мене, щойно солдати пішли.

— Напад на потяг, про який я вам казав. Не вважаю, що його скоїв Сен зі своїми прибічниками.

— Тепер скажете, що це дакоїти?

— Ні. Просто не думаю, що це банда Сена.

Він зміряв мене поглядом.

— Мушу вам дещо повідомити,— сказав він.— Учора було здійснено пограбування Бенгальсько-бірманського банку. Досить тонка робота: злодії викрали дружину директора і змусили його відкрити сейф.

— Скільки забрали?

— Понад двісті тисяч рупій.

— На закупку зброї вистачить.

— І не лише на зброю: на навчання, друк листівок, набір новобранців... За гарних умов досить, щоб фінансово підтримати революцію.

Його слова мене приголомшили. З такими грошима на руках купівля зброї — для терористів лише питання часу. І можна починати заколот. Єдина надія — зупинити їх, доки зброю не привезли. Але вираз на обличчі Доусона свідчив про те, що навіть хвалений підрозділ «Н» не знає, з якого боку до цього підступитися. Без зачіпки це все одно, що шукати тіні в темній кімнаті.

Ясно одне. Це не «Джугантар». Вони б ніколи не змогли прокрунути таку операцію лише через день після того, як схопили їхнього ватажка і його найближчих товаришів.

— Чи підозрюєте когось? — запитав я.

Доусон знизав плечима.

— Це може бути будь-хто, від комуністів до націоналістів. Вибирайте самі. Але запевняю, скоро ми їх