Валерія Дражинська - Мій особистий демон, Валерія Дражинська

35

Розплющую очі й одразу згадую все, що сталося перед моєю непритомністю (якщо можна це так назвати). Дивно, але тіло зовсім не болить. Навіть не відчуваються відгомони того жахливого болю. Піднявши руку і промацавши шию, не виявила жодних ран. Навпаки відчувала неймовірний приплив сил. Організм був оновленим, ніби після шикарного відпочинку. Гаразд, із цим розберемося пізніше!

Піднявшись на ліктях та озирнувшись на всі боки, я зітхнула з полегшенням. Принаймні, я все ще у своєму світі. І сама в незнайомій кімнаті з тим самим краєвидом на море, що й... учора? Скільки минуло часу після жорсткого вчинку Дрого.

Почувши тихий стукіт у двері, я, як ненормальна, вилетіла з ліжка і в одну мить опинилася біля перил на балконі. Хоча відстань до нього була близько шести метрів. Благо, не стрибнула, як встигла помітити, з третього поверху. У повному шоці втупилася в Лізу, яка увійшла. Не знаю від чого я більше випала в осад - від її присутності тут чи від набутої неймовірної швидкості. Хоча кому я брешу? Це що за зміни в мені такі супергеройські?

- Ти як? - останнім часом це найактуальніше запитання.

- Не знаю, - відповідаю чесно, прислухаючись до себе, - Почуваюся чудово. А ось у голові повна каша. Лізо, що він зі мною зробив?

- Дрого повернеться і все тобі пояснить. Вибач, я не можу втручатися.

- А... звідки повернеться? Де він?

- Спочатку вирушив у Валонт, усунути наслідки твого перебування там. Де він зараз поняття не маю.

- Це не небезпечно для нього? - лякаюся я. 

- Ні, Аню! - вона по-доброму усміхається, - Ти їсти не хочеш?

- Не знаю. Напевно, ні. І скільки я..., - ось яке слово підібрати в такому разі? - проспала?

- Годин п'ять-шість. Я не засікала, - бачачи, що я знову відкрила рот для нового запитання, Ліза підняла руку, показуючи мені помовчати, - Стоп. Скажу, що зможу. Зараз ти в Італії на віллі Дрого. У безпеці. Усе інше він пояснить тобі сам.

- Я хочу додому. Набридло все! Як я можу звідси вибратися?

- Аня, тут охорона крутіша, ніж у будь-якого президента. Ти не зможеш вийти без дозволу Дрого.

- Він зробив мені дуже боляче! - поскаржилася я, нарешті відлипнувши від перил і проходячи до кімнати.

Сіла на ліжко і безпорадно закрила обличчя руками. "Так треба!" - його слова крутилися в голові немов заїжджена платівка.

- Анно, так потрібно було! - і знову я в одну мить опинилася на балконі.

Лізи не було. До мене витонченою ходою хижака наближався Дрого. Як завжди, чудовий. І, як з'ясувалося, небезпечний навіть для мене.

- Не підходь! - закричала ніби потерпіла.

- Гаразд! - примирливо підняв він руки та зупинився в отворі, притулившись до нього плечем.

Руки безтурботно схрестив на грудях, не зводячи з мене ніжного погляду. От тільки не пробрало! Так, тіло як новеньке, але в пам'яті закарбувався заподіяний ним божевільний біль. 

- Що ти зі мною зробив? - прошепотіла осудливо.

- Звернув, щоб ти стала безсмертною. І віддав частину своєї сили, - спокійно так, ніби прогноз погоди розповідає, - Тепер ти нікуди не зможеш переміститися, бо прив'язана до мене. Поки смерть не розлучить нас. А з моїми можливостями, повір, це буде дуже нескоро.

- Ти мене вкусив?

- Так. Вибач, - а ніжний погляд нікуди не дівається.

- Не розумію! Ти Волхв. А навернути людину можуть тільки Істинні. Як так?

- Я, нібито, суміш, Анно. Батько Волхв. Мати Істинна. Такі союзи укладаються для зміцнення влади, але діти в них народжуються вкрай рідко. А ось якщо все ж з'являються, то виходить забійна суміш, - без тіні вихваляння вказує на себе рукою, - Анно, я дуже сильний маг. Укусивши тебе, я зробив тебе своєю подобою.

Я в замішанні дивлюся на нього, до кінця не усвідомлюючи всього масштабу його вчинку. Дрого побачивши мою розгубленість, почав повільно рухатися до мене. Підійшов і обережно обійняв. Я дозволила. Хоча, коли я могла йому протистояти?!

- Хто я тепер?

- Моя єдина. Не бійся, дівчинко, я тебе всього навчу. У нас для цього багато часу.

Я йому вірю! А в мене хіба є вибір? Не зможу без нього!

- Я тепер теж зможу перетворюватися на демона? - напівжартома запитую я, зручно влаштовуючи голову в нього на грудях і обіймаючи руками за талію.

- Ні! - усміхається, цілуючи у скроню.

- Гаразд! Мені і свого особистого демона вистачає, - щасливо сміюся, але раптом згадую, - То ти дізнався, як я переміщалася?

- Так! Обов'язково розповім. Пізніше. Зараз є важливіші справи, - підхоплює на руки та несе в бік ліжка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно