Ніколь Кові - Небезпечний, Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

-Що з тобою, Керр?-запитав Кемерон, коли припаркувався біля Святої Марії.-Ти цілий вечір була якась засмучена і зараз. Щось сталось?

-Ні.-похитала головою я.-Просто скоро екзамени, все так навалилось. Підходить час, щоб віддати гроші тому номеру, а ти так і не зміг дізнатись хто це. Я маю здавати екзамени і закривати свої заліки, які пропустила, коли була відрахована. Ще робота в салоні.-кажу я, дивлячись перед собою. Мені важко дивитись на Тернера. Важко і соромно, тому що я розглядаю умови Кіта, хоча не мала б цього робити. І тепер шукаю виправдання.

-Я тобі вже казав свою думку щодо салону. Ти не маєш там працювати. А стосовно номеру... не думай про це. Просто забудь як страшний сон.-відповідає брюнет і бере мене за руку.

-Але мені подобається працювати в салоні.-кажу я і опускаю голову.

-Я домовлюсь з Ремі, щоб до Різдва ти займалась навчанням. Працюватимеш вже на канікулах.-каже Тернер і я кусаю себе за щоку, стримуючи сльози. Він робить для мене все і я теж хочу зробити для нього все що в моїх силах.-Все буде гаразд, ти просто стомилась.

-Так.-шепочу я і він бере мене за підборіддя. Я кілька секунд опираюсь, аби не дивитись йому в очі і коли Кемерон силою повертає моє обличчя до себе я не витримую і починаю плакати.

-Софі...-шепоче він і тягне мене до себе. Я перелажу коробку передач і всідаюсь йому на коліна, міцно обіймаючи.

-Я кохаю тебе.-шепочу я і відчуваю як його сильні руки стискають мене так, що стає важко дихати.

-Я тебе теж.-шепоче він у відповідь.-Не приймай все так близько, пташко. Просто займайся навчанням, а про все інше я подбаю, добре?

-Добре.-кажу я і трохи відриваюсь від нього, але тільки для того, щоб наші губи злились у поцілунку.-Заїдь за мною о другій.-прошу я і він киває.

-Добре.

Я ще раз міцно обіймаю його за плечі і в цей момент хлопець пускає свої руки під мою куртку, обіймаючи ще сильніше.

-Сьогодні бій.-каже він і я закушую нижню губу.

-Будь ласка, Кемерон...-починаю я.

-Цей останній. Обіцяю.-шепоче він у відповідь.

-Можна мені поїхати з тобою?-питаю я і відчуваю як його теплі губи торкаються моєї шиї. Диханням він лоскоче мене і від цього по тілу біжать мурашки.

-Ні, пташко.-шепоче він.

-Чому?-не розумію я.

-Ти не моя вболівальниця. Не одна з тих повій які там крутяться. Не та хто робить ставки. Софі, ти моя дівчина, заради якої я завʼязую з цим. Ти моє світле майбутнє. Та хто витягує мене з прірви. Тобі нема чого там робити. Ти маєш чекати мене вдома, а не серед натовпу пʼяних тіл.-пояснює він і я ще дужче плачу від таких слів.

Мені соромно і дуже боляче. Я його майбутнє, він моє. Та я зробила страшну помилку, яка може зруйнувати усе.

Я пішла з Інес і Кітом в той бар, змусила Кемерона ревнувати і сумніватись в мені. Через це сталась бійка. І тепер Кіт, клятий Кіт, погрожує мені, що піде до поліції. Якщо він зніме побої, розкаже про нелегальні бої і ще й вигадає цю історію, ніби Тернер мене залякуює - в нього буде стільки проблем... його посадять. Через мене! Бо я дурепа, яка не вміє думати головою!

Чортівня... я б все віддала, аби ніколи не познайомитись з Кітом. Аби не знати його!

___________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР 
 

Керр поплелась до коледжу, а я ще кілька хвилин чекав, доки вона зайде в середину. Мене непокоїв її стан. Вона геть не була на себе схожа, та я не розумів у чому справа. Вона дійсно стомилась, чи її виснажили хвилювання про той номер. Вона мала ще якісь секрети від мене чи просто дуже хвилювалась бо щось передчувала. Я не розумів і мене це гнітило.

Та я мав ще купу справ, тому просто мусив поїхати і вже за тридцять хвилин був біля великого будинку на одній з вулиць Норрботтену. Шелбі чекав мене тут, біля своєї машини, а поряд стояв чоловік у чорному костюмі і цупкому чорному пальто.

-Нарешті!-розвів руками Шелбі.-Ось і Тернер.-це він вже до чоловіка.-Познайомся, це Берклі Світф.-представив мені чоловіка друг. Той протягнув до мене руку.

-Кемерон Тернер.-сказав я і він припідняв брови.

-Той самий?-запитав він коли ми тисли руки один одному.

-Так.-зітхнув я.

-Ну що ж, до діла!-весело почав Шелбі і чоловік відчинив високі ворота. Ми зайшли на територію будинку. Була розчищена лише одна доріжка, тож ми йшли один за одним.

-Що ж, містер Тернер. Подвірʼя будинку не велике. Зверніть увагу, он там є гараж, вам я так розумію це важливо.-усміхнувся він, натякаючи на те, що я приїхав машиною.-Влітку тут суцільний газон, є оприскувачі, вони встановлені по всьому периметру. Тут доріжка з бруківки, шкода, що через сніг ви не можете побачити, вона дуже гарна.-розповідав чоловік.-Над декором дерев потрібно попрацювати, бо з минулого літа садівників тут не було, як ви розумієте. До речі все необхідне є в гаражі.

-Відпад!-захоплювався Шелбі, йдучи позаду нас усіх.

-Будинок має два поверхи і два сан вузли, я зараз вам покажу. Обережно сходинка.

Ми піднялись до дверей і він відчинив їх ключем.

-О, до речі там є гойдалка.-додав він і Шелбі як мала дитина посміхнувся.

Щойно ми зайшли в будинок він увімкнув світло. Було просторо і дуже біло. Я не звик до таких світлих будинків, бо в колонії камера була темна і холодна, а в Паялі я навмисне обирав темну квартиру, аби не відчувати різкої зміни.

-Це просто крутяк!-дивувався Шелбі.

-Нажаль за будинком зараз ніхто не наглядає тому тут холодно і не прибрано. Та його підготують, не хвилюйтесь.

-Добре.-кивнув я.

-Підлога всюди з плитки і має підігрів, але лише на першому поверсі. Ось тут шафа для верхнього одягу, тут для взуття. Коридор як бачите невеличкий, проте тут простора зала. Є диван, телевізор, он там бар.

-Він порожній?-запитав Шелбі і Світф засміявся.

-Так!

-Шелбі.-дорікнув йому я.

-Добре, мовчу.-потис плечами він.

-Ходімте далі. Он там кухня, все повністю обладнане. А он там гостьова кімната.