Маргарет Етвуд - Заповіти

Вона зачитала мені список імен, бо сама я читати ще не вміла.

— Може, Мейбеллін? Так мило звучить. Тітка Мейбеллін.

— Ні, надто барвисто, — не погодилася я.

— Як щодо Тітки Айворі?

— Звучить надто холодно.

— Ось гарний варіант — Вікторія. Здається, була колись королева Вікторія. Тебе зватимуть Тітка Вікторія — навіть Претенденткам дозволено використовувати звання Тітки. А от коли завершимо місіонерську роботу Перлових Дів за межами Гілеаду, станемо повноцінними Тітками.

У школі Відали про Перлових Дів розповідали небагато — тільки те, що вони відважні, ризикують собою та приносять жертви заради Гілеаду і їх треба поважати.

— Ми вирушимо за межі Гілеаду? Хіба не страшно бути так далеко? Хіба Гілеад не дуже великий?

Це було б наче випасти зі світу взагалі, бо Гілеад точно не мав країв.

— Гілеад менший, ніж ти думаєш, — відповіла Бека. — Його оточують інші країни. Я покажу тобі мапу.

Я, певно, мала спантеличений вигляд, бо вона усміхнулася.

— Мапа — це наче картинка. Нас тут навчають читати мапи.

— Читати картинки? — перепитала я. — Хіба так можна? На картинках нічого не пишуть.

— Побачиш. Я спочатку теж не могла. — Вона знову всміхнулася. — З тобою мені вже не буде так самотньо.

Я переживала: що зі мною буде, коли спливуть ті шість місяців? Чи дозволять мені залишитися? Дуже тривожило те, що Тітки дивилися на мене так, наче розглядали якийсь овоч. Було важко не піднімати очей від підлоги, як вимагалося: трохи вище — і можеш витріщитися на торс, а це неввічливо, або навіть в очі, а це вже зовсім нахабство. Важко було мовчати, поки одна зі старших Тіток не заговорить до мене. Слухняність, покірність, підпорядкування — ось яких чеснот від нас вимагали.

А ще ж було читання, яке мене бентежило. Я думала: раптом я надто стара, щоб починати вчитися? Може, це як вишивка: треба починати замолоду, інакше завжди будеш незграбою. Але потроху щось почало виходити.

— Ти здібна, — сказала Бека. — Тобі вдається значно краще, ніж мені, коли я починала!

Мені видали книжки, за якими я вчилася, про хлопчика та дівчинку, яких звали Дік і Джейн. Книжки були старі, й картинки в Ардуа-холі змінили. Джейн носила довгі спідниці й рукави, але якщо вдивитися у ті місця, де були додаткові шари фарби, можна було побачити, що колись її спідничка не доходила до колін, а рукави закінчувалися ще над ліктями. І волосся колись було непокрите.

Найдивовижнішим у цих книжках було те, що Дік, Джейн та маленька Саллі жили в будинку, оточеному лиш білим дерев’яним парканом, таким низьким і благеньким, що будь-хто міг би перелізти. Не було Янголів, не було Хранителів. Дік, Джейн та маленька Саллі бавилися надворі, перед усіма. Маленьку Саллі будь-якої миті могли вкрасти терористи й вивезти до Канади, як Крихітку Ніколь та інших невинних. Голі колінки Джейн могли збудити нечестиві бажання в будь-якому з чоловіків-перехожих, попри те, що все, крім її обличчя, вже було вкрите фарбою. Бека сказала, що я ще отримаю завдання замальовувати подібні книжки — його дають Претенденткам. Вона сама розмалювала чимало книжок.

Ще вона сказала, що мені не обов’язково дозволять залишитися: не кожна годиться в Тітки. До мого приходу тут було двоє дівчат, яких прийняли, але всього через три місяці одна з них передумала, родина забрала її, й шлюб, який для неї влаштували, зрештою відбувся.

— А що сталося з іншою? — запитала я.

— Щось погане, — мовила Бека. — Її звали Тітка Лілі. Спочатку здавалося, що з нею все гаразд. Всі казали, що в неї добре виходить, а тоді їй призначили Виправлення за різкі відповіді. Не думаю, що то було одне з найгірших Виправлень: у Тітки Відали буває тяжкий характер. Під час Виправлення вона питає: «Тобі подобається?» — і правильної відповіді на це немає.

— А Тітка Лілі?

— Після того вона стала іншою. Хотіла покинути Ардуа-хол, говорила, що не годиться для нього, а Тітки сказали, що тоді їй доведеться стати до шлюбу, як було заплановано, але вона і цього не хотіла.

— То чого ж вона хотіла?

Раптом мене дуже зацікавила Тітка Лілі.

— Хотіла жити сама і працювати на фермі. Тітка Елізабет і Тітка Відала казали, що так буває, якщо надто рано почати читати: вона набралася неправильних ідей у Бібліотеці Гільдеґарди до того, як її розум зміцнів достатньо, щоби їм опиратися — там-бо чимало сумнівних книг, які варто було б знищити. Вони сказали, що їй доведеться пройти суворіше Виправлення, аби зосередити думки.

— Яке саме?

Мені стало цікаво, чи мій розум достатньо міцний і чи не чекають на мене численні Виправлення.

— Місяць у підвалі на самоті, на хлібі й воді. Коли її випустили, вона ні з ким не розмовляла, хіба що «так» і «ні». Тітка Відала сказала, що вона надто слабкодуха, щоб бути Тіткою, і таки муситиме вийти заміж. За день до того, як вона мала поїхати з Ардуа-холу, Тітка Лілі не вийшла до сніданку, а тоді й до обіду. Ніхто не знав, де вона поділася. Тітка Елізабет з Тіткою Відалою сказали, що вона, певно, втекла, тож режим безпеки порушено. Далі були пошуки, але її не знайшли. А тоді вода в душі почала дивно пахнути. Влаштували ще одні пошуки. Цього разу відкрили цистерну для дощової води, якою ми миємося, і там вона й була.

— Який жах! — вигукнула я. — Вона… її хтось убив?

— Спочатку Тітки так і сказали. У Тітки Гелени сталася істерика, когось з Очей навіть пропустили до Ардуа-холу, аби знайти якісь підказки, та їх не було. Дехто з нас, Претенденток, піднімався до тієї цистерни. Вона не могла просто впасти туди: там є драбина і маленькі дверцята.

— Ти її бачила? — запитала я.

— Труна була закрита, — відповіла Бека. — Але вона, певно, зробила це навмисно. У неї кишені були напхані камінням — такі ходили чутки. Вона не залишила записки, а якщо й залишила, то Тітка Відала її порвала. На похороні сказали, що вона померла від аневризми мозку. Не хотіли оприлюднювати те, що Претендентка так низько впала. Ми всі молилися за неї. Я впевнена, Господь їй пробачив.

— Але чому вона так вчинила? Хотіла померти?

— Померти ніхто не хоче, — сказала Бека. — Але деякі люди не хочуть жити так, як їм дозволено.

— Але ж утопитися!.. — вигукнула я.

— Це має бути вельми мирно. Чуєш дзвони й спів, наче янгольський. Так нам Тітка Гелена сказала, щоб ми менше засмучувалися.

Коли я опанувала книжки про Діка та Джейн,