Інна Земець - Збій системи, Інна Земець

    - Припини, Аня, просто припини так говорити! Ти мала сама йому бодай щось про себе розповісти. Сама ж визначила, що у вас все серйзно. Йому у вину поставила що не балакучий, а сама?

    - Він мене і не питав! – підскочила і почала по кухні метушитись, вимахуючи руками. – А що мала сказати? В деталях переповісти, як в одну мить всіх рідних втратила?

    - Може без деталей і не так драматично, та точно не вдавати з себе дівчину-таємницю! Він то все звідки мав знати? 

     - Паспортні дані десь же видобув?

     - Я його і не виправдовую, бо він таки ідіот мовчазний. Розумію, Аня, маю лиш тебе підтримувати, як найкращу подругу, та щось хочеться і тебе добряче потрусити, щоб звивини на місце вляглись. Гліб як той слон в посудній лавці все покришив лиш через те, що ти його на інформаційний голод посадила. Точно як він тебе! Та хтось із вас мав же мудрим бути? Чому ж не ти? Він не вартий того? Думала, він для тебе важливий!

    - То він правий, а я ні?!

    - Він сильно не правий, та ви обидва ідіоти! Ти ж ніби не підліток, він ще старший, та розуму у обох ледь на жменьку набереться! Він не питав, ти до діалогу не підштовхувала. На чому та хитка будова мала триматись? На сексі і недомовках?

Валя підвелась і пішла в коридор.

     - Твої речі зараз мені в таксі завантажимо, відправлю потім куди скажеш, та зараз ще раз подумай, чи все вірно робиш. Я люблю тебе, але брехати не стану. Хай я стерво безсердечне, але всі навкруги такі, як тобі повірити. І не чуйні, і не уважні. Моралі не буде – просто хочу щоб сама спитала, чи дійсно собою задоволена.

Завантажили багажник автівки мовчки, попрощались. Мозок просто вимкнула, напилась снодійного і вирубилась – не можу зараз в своїй голові копирсатись, хоч добрячий прочухан і висмикнув з океану жалості до себе. Та з окресленого шляху не зверну. Вранці отримала з незнайомого номеру повідомлення: «Збираєшся?». Знала від кого, тому просто чесно відповіла: «Так». Так і було, хоча й не туди куди думав. «Дякую, що робиш це для мене» - прилетіло у відповідь. Не написала нічого, бо робила інше і особисто для себе. Отруйна ця закордонна подорож, не було про що навіть думати. Перед від’їздом всю готівку зняла і картку закрила, номер старий викинула і новий купила. Гроші до «барселонської» корбки запхала і відправила на його адресу. Не покриють мої накопичення і чверті тої розкоші, та більше не маю. Сіла в потяг і в інше місто рвонула. Вже знаю де житиму, а з роботи поки не звільнили. Не знаю, чи надовго цей переїзд, але якось да буде. Тільки тепер всередині оселилось відчуття, що подруга частково права була. А може і не частково...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно