Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

— Я викликаю таксі? — через кілька хвилин запитала Марія. — Тобі б не завадило поспати перед польотом.

— Так, давай, — коротко погодилася Олександра і, закутавшись сильніше в плед, повільно попрямувала до зупинки.

Ноги тонули в піску, обличчя обдував легкий вечірній вітерець. Дівчина, склавши руки на грудях, йшла та обдумувала подальший план дій. Адже ще кілька годин, і вона буде вдома. Спочатку заїде у свою новобудову, залишить речі, прийме душ і одразу до лікаря. На УЗД, аналізи чи що там годиться під час вагітності. Потім замовить продуктів, заб'є холодильник чимось корисним. Овочами, фруктами, морепродуктами, трав'яним чаєм? Напевно, все-таки одну чашечку кави на день вона залишить для себе. Адже як то кажуть: "Що занадто, то не здорово". Ще організм отримає шок від такого правильного харчування.

— Саш, ніфіга собі, це ж ти! — голосно вигукнув Артем за спиною, коли близько з'явилися маленькі вогні набережної, і руда бестія інстинктивно обернулася на голос. — Ти як сюди потрапила? Маш, поглянь!

— Що? Про що ти..., — запитання застигло в повітрі, коли дівчина побачила величезний рекламний банер зі своїм портретом та слоганом про майбутній показ. Олександра нервово хитнула головою, ніби проганяючи божевільне марево перед очима. Але марно. Картинка нікуди не зникла. Серце голосно забилося в грудях, дихання рвано виривалося з легень. Цього не може бути. Невже хтось поцупив її ідею?

— Вітаю, Шурик, — Маша задоволено кинула подрузі. — Вражає. Ти чого мовчала?

— Я й сама не знала, — ковтнувши густу від переживань слину, дівчина судомно обмірковувала, хто це міг зробити. І найголовніше: як? Як можна повністю сплагіатити її колекцію? Вкрасти всі начерки, ескізи, всю її багаторічну і таку важку працю...

— Як не знала? — недовірливо протягнула Маша, немов очікуючи, що це дурний жарт Шури. І вона зараз розсміється у спробі її розіграти.

— Борис... — необачна думка осяяла шоковану свідомість рудої чортівки. — Борис, скотина.

Так, тільки він міг так вчинити. Напевно, колишній коханець захотів помститися і пустити під укіс справу її життя. Адже він знав, наскільки вона їй дорога. Знав, що ательє і майбутній показ для неї, як довгоочікувані діти. І все одно зважився на таке.

— Ну що ж, Борисе, не я цю війну почала, — з викликом пробурмотіла Олександра, дивлячись на рекламний білборд. — Але точно я її закінчу. Не сумнівайся.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно