Тесс Геррітсен - Смертниці

Нехай трохи подумає. Вона знає мій номер, знає, як зі мною зв’язатися.

— Але не знає, хто ти, — завважив Мур.

— І це, певно, її лякає. Вона намагається вбезпечитися.

— Слухайте, вона може й не перетелефонувати, — сказав Кроу. — Можливо, це наш єдиний шанс її знайти. Негайно.

— Він має рацію, — сказав Мур, дивлячись на Джейн. — Це справді може бути єдиний шанс.

Джейн подумала й кивнула.

— Гаразд. Їдьмо.

Фрост і Кроу вийшли. Спливали хвилини, Джейн витріщалася на телефон і думала: «Може, треба було поїхати з ними. Я мала б бути там, шукати її». Вона уявила Фроста й Кроу в заповіднику вулиць Вест-Енда в пошуках жінки, обличчя якої вони не знали.

Задзвонив телефон Мура, він рвучко підніс його до вуха. З обличчя детектива Джейн могла сказати, що це не хороші новини. Він закінчив розмову, похитав головою.

— Її там не було? — спитала Джейн.

— Вони викликали криміналістів, щоб зняти відбитки. — Він побачив в її обличчі гірке розчарування. — Слухай, принаймні ми знаємо, що вона справжня. Вона жива.

— Поки що, — сказала Джейн.

Навіть копам доводиться ходити по молоко й підгузки.

Джейн стояла у крамниці з Реджиною, затишно схованою в слінгу на її грудях, і втомлено роздивлялася бляшанки з сумішшю для немовлят, вивчала склад кожної марки. Усі пропонували задовольнити потреби немовляти на сто відсотків. «Будь-яка з них чудово підійде, — подумала вона, — то чому я почуваюся винною? Реджина любить суміші. А я мушу начепити свій пейджер і повернутися до роботи. Мушу злізти з дивана й перестати дивитися повтори серій “Копів”».

«Я мушу вибратися з цієї крамниці».

Вона схопила дві упаковки по шість бляшанок «Сімілака», пройшла до наступного ряду по «Памперс» і рушила до каси.

На стоянці біля магазину було так спекотно, що вона спітніла, вивантажуючи покупки до багажника. Об сидіння можна було обпектися; перш ніж покласти Реджину в дитяче крісло, Джейн трохи провітрила авто. Повз неї торохкотіли візками пітні покупці. Хтось просигналив, чоловік заверещав:

— Дивися, куди йдеш!

Ніхто не хотів зараз бути в місті. Усім хотілося на пляж з морозивом, а не штурхатися з такими само роздратованими бостонцями.

Реджина заплакала. Темні кучері прилипли до рожевого обличчя. Це одна роздратована бостонка. Вона все верещала, поки Джейн пристібала її крісло позаду, кричала й кілька кварталів по тому, поки мати їхала по запруджених автомобілями вулицях. Кондиціонер працював на повну. Зупинившись на черговому червоному світлі, Джейн подумала: «Господи, допоможи пережити цей день».

Задзвонив її мобільний телефон.

Вона могла б так і лишити його, але зрештою виловила з сумочки й побачила на екрані незнайомий місцевий номер.

— Алло?

За лютим плачем Реджини ледве розчула запитання:

— Хто ви?

Голос тихий і уже знайомий.

Джейн заклякла.

— Міло? Не кидай слухавку! Будь ласка, не кидай. Поговори зі мною!

— Ви з поліції.

Світлофор перемкнувся на зелене світло, авто за нею засигналило.

— Так, — визнала Джейн. — Я з поліції. Я хочу допомогти.

— Звідки ви знаєте моє ім’я?

— Я була з Оленою, коли…

— Коли поліція її вбила?

За автомобілем Джейн знову засигналили — нестримна вимога забиратися геть з дороги. Засранець. Вона натиснула на акселератор і поїхала через перехрестя, не прибираючи телефон від вуха.

— Міло, — мовила вона. — Олена сказала мені про тебе. Це були її останні слова… що я маю тебе знайти.

— Учора ви відправили поліціянтів мене ловити.

— Я не відправляла…

— Двох чоловіків. Я їх бачила.

— Міло, це мої друзі. Ми всі хочемо тебе захистити. Тобі небезпечно там самій.

— Ви не уявляєте, як небезпечно.

— Уявляю! — Джейн помовчала. — Я знаю, чому ти втікаєш, чого боїшся. Ти була в тому будинку, коли твоїх подруг застрелили. Правда, Міло? Ти все бачила.

— Лишилася тільки я.

— Можеш дати свідчення в суді.

— Вони вб’ють мене до того.

— Хто?

Тиша. «Будь ласка, не кидай слухавку, — подумала Джейн. — Будь на лінії». Вона побачила місце на узбіччі, різко вивернула туди. Сиділа, притискаючи телефон до вуха й чекаючи, коли жінка знову заговорить. Реджина далі ридала на задньому сидінні, то голосніше, що довше мати насмілювалася на неї не зважати.

— Міло?

— Чия дитина плаче?

— Моя. Вона зі мною в машині.

— Ви ж сказали, що ви з поліції.

— Саме так. Мене звати Джейн Ріццолі, я детектив. Можеш перевірити, Міло. Зателефонуй у поліцію Бостона, спитай про мене. Я була з Оленою, коли вона померла. Була в тій будівлі з нею. — Вона помовчала. — Я не змогла її врятувати.

Знову тиша. Кондиціонер досі ревів на повну, Реджина досі плакала, заповзявшись оздобити материне чоло сивиною.

— Громадський сад, — сказала Міла.

— Що?

— Сьогодні о дев’ятій. Чекайте біля ставка.

— Ти прийдеш? Алло?

На лінії було тихо.

33

Зброя на стегні Джейн здавалася важкою й дивно чужою. Вона колись була вірним другом, але ці тижні лежала під замком у шухляді. Джейн знехочу зарядила її, опустила в кобуру. Хоча вона завжди дивилася на зброю зі здоровою повагою, належною будь-якій речі, яка може пробити діру в грудях людини, та ще ніколи не відчувала вагань перед нею. «Ось що робить материнство, — подумала вона. — Дивлюся на пістолет і думаю лише про Реджину. Як один порух пальця, одна мандрівна куля можуть забрати її в мене».

— Це не обов’язково мусиш бути ти, — сказав Гебріел.

Вони сиділи в Гебріеловому «Вольво» на Ньюбері-стріт, де модні крамниці саме зачинялися на ніч. Район досі був повен людей, що поверталися з ресторанів, — гарно вбрані пари проходили повз них, задоволені вечерею й вином. На відміну від Джейн, яка була надто знервована і змогла з’їсти хіба кілька шматків печені, яку привезла її мати.

— Вони можуть відправити іншу жінку-копа, — сказав Гебріел. — Ти можеш перечекати.

— Міла знає мій голос. Моє ім’я. Це маю зробити я.

— Ти місяць була поза грою.

— Саме час до гри повернутися.

Вона глянула на годинник.

— Чотири хвилини, — сказала Джейн у рацію. — Усі готові?

У навушнику пролунав голос Мура:

— Ми на місці. Фрост на розі Бікона й Арлінгтона. Я перед «Чотирма сезонами».

— Я буду за тобою, — сказав Гебріел.

— Гаразд.

Джейн вийшла з машини, поправила свій світлий піджак, щоб він закрив ґулю від зброї на стегні. Пройшла по Ньюбері-стріт на схід, повз суботній натовп туристів. Цим людям не потрібна зброя на поясі. На Арлінгтон-стріт вона зачекала на світлофорі. Через дорогу був парк, ліворуч — Бікон-стріт, де чатував Фрост, але вона й не глянула в його бік. Не ризикнула й озирнутися через плече, щоб переконатися, що Гебріел позаду. І без того знала, що він там.

Джейн перейшла Арлінгтон і попрямувала до парку.

Ньюбері-стріт