Мария Михайловна Романовская - Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики), Мария Михайловна Романовская

Де поділась тендітна, ніби безсила дівчина? Це був натренований, досвідчений спортсмен. Її стрибок був подібний до руху форелі, що пружно вистрибує в прозорій річці на сріблясту поверхню води. А коли замахали лопаті, пластичні рухи виявили ще кращий і якийсь особливий спосіб літати.

Знизу донісся гомін.

— А дівчина — орел! — весело закричав Гордій Семенович, що поспішав на полігон.

Заздрощі охопили Ніну. От вона, ця дівчина, така квола на вигляд, прекрасно довела, що вона може. Коли б її взяли з собою, вона б теж…

Спазма перехопила їй горло. Ніна не любила розливатися слізьми, вона сумувала беззвучно, з сухими очима… Але так було ще болячіше.

Вона зірвалася з місця і побігла геть з полігону, намагаючись не дивитись на принадну недосяжну ВВЕС.

«… Ще в стародавні часи людина прагнула використати енергію вітру…

Адже вітер, що похитував над головою гілля дерев, або, сердитий, інколи руйнував примітивне людське житло, або приносив звідкись навали хмар, безперечно, міг робити і корисну справу.

Він подував в обличчя рибалкам — міцний і дужий, — здіймав на морі могутню хвилю. Отут його вперше і впіймала людина. Вона натягла на легкому човнику тенета-паруси. Вдарився вітер об біле вітрило, розсердився, закрутився і… нічого не поробиш — почав працювати, носити по хвилях парусні судна.

Пізніше вирішила людина примусити вітер розмелювати зерно та робити іншу роботу в господарстві.

Ніхто не знає, коли і хто вперше збудував вітряк-млин. Але в старовинних пам'ятках інколи згадується про існування млинів. І можна гадати, що перші вітряки виникли тисячоліття тому.

Адже в Єгипті ще й зараз можна зустріти руїни старих млинів. Сива старовина оповила їх легендами і нараховує їм понад 2000 років.

У стародавньому Вавілоні для осушування величезних боліт застосовували якісь «вітряні машини».

Близький Схід з його безводними пустелями, багатий на вітри, ще в перші сторіччя нашої ери мав вітряки. Так, історики згадують, що за царювання каліфа Омара у Медіні жив іранський полонений Фір. Цей перс був великий майстер-тесляр. Звідусюди йшли до нього замовці. Він умів будувати вітряні млини.

В Ірані, тій країні, де народився Фір, ще з давніх-давен запрягали вітер, щоб крутити жорна. Арабський дослідник Дісмашгі розповідав про старовинний іранський млин, яким користувались у провінції Сегістан. Дісмашгі подав навіть рисунок цього примітивного млина. Це був, очевидно, з тих пізніших, так званих «карусельних» вітряків. Вітряне колесо — «карусель» — оберталося в горизонтальній площині. Вітер входив через бічні отвори в циліндричний скелет колеса і потрапляв до його загнутих лопатей. Лопаті колеса обертали вал з жорнами.

Чудні були крильчаті вітряки! Крила-руки вітрякам людина ще не вміла приробити. Але навколо в південній природі можна було знайти своєрідні «крила». Розкішне пальмове листя або величезний південний очерет могли їх замінити. Такі крила з очерету чи пальмового листя прикріплювали до кінців циліндра всередині якоїсь башти, відкритої для вітрів. Циліндр починав обертатись, рухаючи жорно. Про такі іранські «млини» писав відомий учений Елізе Реклю. На його думку, Іран саме і був тією країною, де вперше народився млин-вітряк…»

… Ніна закрила очі, урвавши читання. Думалось сонно, мляво. Їй згадались товсті фоліанти Елізе Реклю, що лишились ще від розстріляного денікінцями діда. Гостюючи в дитинстві у дяді Толі, вона любила гратися ними, роздивляючись пейзажі невідомих країн.

Малюнок примітивного млинка запам'ятався на все життя. Млинок так принадно вимахував розкішним пальмовим листям! Якось Ніна вирішила зробити й собі вітрячок. Великий кленовий листок придався замість пальмового листка, консервна коробка являла собою циліндр. На березі калюжі виросла «башта»… Але з вітряком не ладилось. Ніна розсердилась, і перша модель шубовснула у воду. Та в воді сталось нове диво — вітряк перетворився на човен з зеленим парусом. І дівчинка в мріях пливла за ним у ті невідомі краї, про які писалось у старих фоліантах.

Сторінка тихо перекинулась далі…

«… Минули часи, і людина сама збудувала перше незграбне крило для вітряка.

В Європі млин-вітряк став відомий з часів «хрестових» походів. З того часу протягом століть будуються два основні типи вітряків: німецьким — «козловий» і голландський — «шатровий».

Пізніший — шатровий був «культурніший», його ескізи збереглися серед малюнків геніального Леонардо да Вінчі — вченого-художника, винахідника. У цього млина рухоме було тільки «шатро» — його верхня частина, яка оберталась важелем, а вся будівля лишалась нерухомою.

Такі ж млини (німецькі й голландські) будувались і в Росії. Певно, вони з'явились до нас із Німеччини, бо перші російські млини звалися «німецькими».

Ніна поклала книжку. Це вже давно було їй відоме. Вона намагалася читати просто, щоб заповнити час і не піддаватися настирливим, тривожним думкам.

В уяві виник старий козловий млин — заквітчаний, коли вона проїздила повз нього останнім разом, млин «терем-теремок», де почали свої скромні й великі діла дядя Толя й Гордій Семенович.

Все те було романтичне й надзвичайне. Але тепер ставало ще неймовірнішим. Чи думав тоді, наприклад, Гордій-мірошник, що він повезе у хмарах крилатий млин?

І далі…

«… Звичайно, ніхто у ті часи й не думав про будь-яку теорію вітрокористування. Будувались вітряки по-старовинному, за практичними й випадковими вказівками, і майже до XVIII століття не зазнали жодних удосконалень.

Тільки в половині XVIII століття вчені