Едуард Миколайович Успенський - 25 професій Маші Філіпенко

журналу «Цирк». Я муситиму підтверджувати її на практиці. Але гарантій нема. Оскільки гумор — край неходжений і все, що писали теоретики, або непридатне для практичного керівництва, або миттєво застаріває.

От воно як. — А я ж гадав, що все те жартики!

— Отже, починаєш ти з номера і ходіння на наші концерти за лаштунки. І знай: виробництво гумору — це те ж виробництво товару, той же завод. Лише відсотків на тридцять більше несподіванок.

Від всього цього у мене відчутно похололо в кишках і настирливості поменшало. Коли б мав я звичку з кимось радитись, я б порадився і, безумовно, продовжував би кар'єру інженера-технолога з гумористичним ухилом. (До речі, цей ухил вельми шкодить кар'єрі. Жартунів терплять лише в межах цеху. Якщо жартівник має популярність у масштабі всього підприємства, він хутко міняє роботу. А жартунів, популярних у всьому районі, я просто не пригадую. Якщо то, звісна річ, не професіонали і не міські божевільні.)

РОЗДІЛ N+10

(Тонкощі нової професії)

Тихомиров помилок не припускався. З'явився на попередній розгляд. Чепурний і суворий. Разом з ним була Кічалова Марина Вікторівна, Мосалов, директор і наш профкомівський бос Север'янцев. (Особа п'ята. Север'янцев Андрій Павлович. Режисер. Поставив кілька гарних спектаклів і номерів. Прагне всесвітньо прославитись і зовсім не прагне з будь-ким сваритись. Ввічливий. Скоріше гнучкий, ніж твердий. Член усіх комісій, засідань, пленумів, правлінь, семінарів. Усюди заступник голови чи віце-президент. З погляду всесвітньої справедливості людина все-таки корисна. У суді, очевидно, захисник.)

Вони мовчки ввійшли і сіли, не дивлячись на мене. Мені було не до запитань, не до критеріїв. Я шубовстався тут один, як в ополонці. Перебувати в оцій неприязній біомасі й то важко.

— За усталеним у нас ритуалом, — сказав Север'янцев, — перед засіданням товариського суду ми повинні влаштувати попередній розгляд. Може, за цей час Шубовсть усвідомив негожість свого вчинку і готовий вибачитись.

Усі поглядають на мене. А, чорт! Може, справді вибачитись? Та мене випередив Тихомиров:

— Ні в якому разі! Ніяких вибачень бути не може. Мій пост довірений мені не Шубовстем. І не йому давати оцінку моїй роботі. Може, я працюю погано. Може, репертуар, який я засилаю на естраду, надто суворий. Та поки ніхто ще ні в непристойності, ні в політичних відступах, ні в критиканстві нас не звинувачував. Так чи інакше, витівку Шубовстя я вважаю образою, зухвалим хуліганством, за яке він має відповідати. Мало того, покарання його мусить стати уроком для інших кляузників.

Настала дуже тривала пауза, під час якої я робив висновки.

— Що ви скажете, Шубовсть? — звернувся до мене Север'янцев.

— Я цілком згодний з Анатолієм Сергійовичем. Ніяких вибачень бути не може!

Засідання суду було призначене на 22-ге число о третій годині. Ні про які критерії навіть розмови не було.

Із дверей я помчав до бабусі доповідати обстановку. А потім запитав:

— То що ти скажеш, Віро Петрівно, золота ти моя гнила інтелігенція?

— Нічого. Тільки справа ускладнюється і набирає соціального забарвлення.

— А що це означає?

— Треба звернутись до фахівця.

— І справді. Як же я сам не здогадався?

Я зразу ж подзвонив по телефону своєму куратору і попрохав термінового побачення. Будемо з ним увечері кататись по місту і прораховувати варіанти.

По-моєму, у кожної людини має бути секретний шеф. Помічник і опікун. Із своїм я на одному заводі познайомився. Він там лекцію читав в усному журналі про політичну рівновагу сил в усьому світі. А я виступав потім. А ще дурня корчив за сценою, усіх пародіював, чим йому дуже сподобався.

Він великий начальник. У нього кабінет, секретарка, машина, і тримається він солідно. Та щось лишилось у ньому від вуличного хлопчиська, і ставиться він до свого номенклатурного становища весело, з іронією.

Так чи інакше, він любить грати в мої ігри, вчить мене. А потім по результатах дивиться, доладно чи недоладно мені радив. І йому практика, і мені користь. І взагалі, він до мене уже звик і навіть, здається, без мене нудьгує.

Я йому подзвонив:

— Добрий день. Мені необхідно з вами зустрітись. Якщо у вас є час. Так вважає народ.

— Народ — це ви?

— Ні. Це я і бабуся.

— Щось важливе?

— Боюсь, що так.

— Гаразд. До вечора. Тільки подзвоніть мені для контролю.

Вечір. Дзвінок для контролю. І ось під'їжджає машина.

— Сідай, — каже бос і відкриває мені дверці. — Поїхали.

Машина побрела по вечірньому місту. Володя, кучерявий шофер-лихач, одним оком на дорогу поглядав, другим на мене косував.

— Ну, — запитав бос, — в що ми зволили влипнути?

Я розповів. Доладно і коротко.

— Більш ніж цікаво, — відкоментував він. — Але на цей раз, здається, Іване Миколайовичу, вам каюк. Якщо ви викрутитесь, я буду здивований.

Тут я обурився:

— То вже жодної чесної справи зробити не можна, щоб тебе за ідіота не вважали?

Пауза.

— А раптом! Кумедний ви юнак! Гаразд, розкажіть нам з Володею що-небудь веселе. Як вас куди-небудь занесло. А потім поговоримо.

Що правда, то правда. Саме несе мене повсякчас. Та що дивно, несе завжди не за течією, а проти.

От вам, будь ласка, типова і яскрава історія. Історія ДОГАНИ ЗА БЛАЗНЮВАННЯ У ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ МІСТА ЧИСТООМУТА.

Наш завод авіаційний. Він опановує нові