Інна Роміч - Любов у спадок

заперечити, сказати, що він помилився й вона зовсім не служниця… Але не встигла. Хлопець ступнув до неї та ще брутальніше відштовхнув із таким розрахунком, щоб вона знову опинилася в болоті. Еріка розлютилася. Згадались призабуті навички сільської бійки: вона рвучко ухилилася від удару й відступила назад. Розгніваний паж загрозливо прошипів:

— Ну я ж тобі!

Він щосили схопив її за руку, але тут Еріка стрімко крутонулася на місці й одночасно другою рукою штовхнула його в спину. Хлопець заточився та полетів просто в калюжу. Нещасний паж в'їхав у болото носом і при цьому ще й кумедно змахнув руками. Товариство, яке зацікавлено споглядало сцену, ще більше потішилося. Молодий, пишно вбраний шотландець, який сидів на вороному коні трохи позаду, захоплено свиснув. А далі під'їхав до неї, нахилився й пальцями безцеремонно підняв за підборіддя її перелякане та замурзане личко.

— Ось тобі й маєш! — весело вигукнув він. — Оце то красуня! Панове, помилуйтесь-но! Вклала нашого славного Макнаба одним ударом! Щось я не пригадаю такої служниці в цьому замку.

— Я не служниця! — обурилась Еріка, вириваючись. — Я…

Але тут-таки знітилася й замовкла, бо уявила раптом, який сміх викличе зараз її заява. Вона донька графа Персі, аякже! Дівчина тільки закусила губу, мотнула головою.

— Ти ба, а вона ще й перекірлива! Не служниця? Ну, то хто ж ти в такому разі? — гордовито поцікавився парубок.

— Я… я тут живу, — насилу пролепетіла вона. — Дозвольте мені пройти!

— Якщо тебе як слід помити, поручуся, що ти станеш гарненькою, — підморгнув їй лицар.

Він окинув її таким уважним поглядом, що Еріка мимоволі скулилася.

— Облиш цю задрипанку, Роберте, — поблажливо промовив літній огрядний вояк. — На тебе чекає мати.

Еріка мало крізь землю не провалилася. Ще ніколи її так не ображали! Згоряючи від сорому під глузливими поглядами чоловіків, вона рвучко розвернулася та щодуху кинулась до замку. Незчулася, як добігла до вежі, повернула за ріг і, важко відсапуючись, притулилася до холодної кам'яної стіни. Боже, який сором! Еріка голосно схлипнула і в горі здійняла очі догори. Як вона після цього з'явиться на святі, як? Тепер кожен зможе назвати її брудною служницею, образити. Злі сльози бризнули з очей, і вона щосили ляснула долонею по кам'яній стіні.

— Диявол вас забери! — вирвалося в неї. — Чорт, чорт, чорт! Прокляті шотландці!

Та відразу перелякано затулила долонею рота. Негоже лаятися в світле свято… Навіщо, навіщо вона побилася з тим дурнуватим пажем? Але, з іншого боку, що їй було робити? Дозволяти, щоб пхнув у болото?

— Виходить, ви, леді, крім того, що б'єтеся, ще й лаєтесь, — пролунав просто над її вухом чийсь спокійний голос. — І чим же вам не догодили шотландці?

Від несподіванки Еріка підскочила мало не на цілий фут.[38] Якби над нею зараз розверзнулись небеса і звідтіля вдарила блискавка як справедлива кара за те, що згадала нечистого у Великдень, вона злякалася б менше. Ноги миттю зробилися ватяними, в роті пересохло. Цього просто не могло бути. Не могло!

Дівчина повільно озирнулася, вже знаючи, кого зараз побачить.

Перед нею стояв Річард Далхаузі та глузливо розглядав її, ніби рідкісне створіння. Здавалося, він був зовсім не здивований їхньою зустріччю — навпаки, тримався так, начебто вони розсталися тільки вчора. Еріка спробувала щось сказати, але з горла вирвався лише незрозуміле хрипіння.

— Виходить, я не помилився, — з дивною інтонацією в голосі промовив Дік. — Це справді ти.

Вона раптом відчула, що їй знову пече цей погляд. Спробувала опанувати себе, але нічого не вийшло. Думки плуталися, бідолашна ніяк не могла знайти відповіді й тільки мовчки дивилась, як найсправжнісінька селючка.

— Втім, можна було не сумніватися, — замислено провадив хлопець. — Щойно десь виникає бійка, ти негайно виявляєшся поруч. Слава Господу, оце удача!

Вона не встигла сказати щось таке саме в'їдливе у відповідь, як Річард раптом ніжно доторкнувся рукою до її щоки. Еріка здригнулась і завмерла, не зважуючись поворухнутися. Його пальці на мить затрималися, а по тому Дік зітхнув і стер з ніжної шкіри налипле болото. Дівчина підняла на нього перелякані очі й кволо посміхнулася. Чи їй здалося, що голос його ледь затремтів, коли він вимовив останні слова?

— Я ніяк не очікував тебе зустріти тут, Еріко Тейндел, — провадив шотландський лицар. — 0, я бачу, тепер ти носиш жіноче вбрання… Одяг пажа не в моді нині? Чи ти вирішила стати служницею? О Боже, який же, справді, в тебе вигляд! Тобі слід негайно вмитися, мала.

Із обличчя в Еріки повільно сповзла посмішка. Вона миттю згадала, що схожа на болотяну русалку: вся в багні, яке вже почало повільно підсихати, перетворюючись на бридку шкоринку. Образа почала підніматися десь із глибин душі, підступаючи до горла. Дік Далхаузі й цього разу глузував із неї! Втім, чого можна було очікувати від невихованого шотландця.

— Виходить, ти все-таки впізнав мене? Чому ж тоді не заступився? — гнівно накинулася вона на парубка. — Адже при тобі кривдили жінку!

— Щиро кажучи, я був не впевнений, що це ти, — трохи зніяковів Річард. — Адже я ще не звик до того, що ти носиш спідницю. Втім, ти й сама чудово впоралася. Бідолаха Олівер Макнаб, він не знав, із ким зв'язався.

Він помітив, як змінилося обличчя дівчини, й заразливо зареготав.

— Ах ти нахабо! — вигукнула Еріка, остаточно виведена з рівноваги. — Зараз ти теж отримаєш, начувайся!