Віктор Суворов - Тінь перемоги

чому. Оборонні операції у своїй більшості не мають кодових назв. Ворог прагне робити те, чого ми не чекаємо, до чого ми не готові, що нашими планами не передбачено. Ворог намагається наносити удари там, де ми планували оборонні дії набагато меншого розмаху або не планували їх взагалі. Тому в багатьох випадках оборонна операція - це імпровізація. Крім того, в оборонній операції не треба приховувати наші наміри. Якщо ми обороняємо Сталінград, отже, маємо намір його утримувати.

А наступальну операцію готуємо ми самі. Ми повинні приховати від противника час, місце, мету, задум, склад сил і багато іншого. Тому підготовка наступальної операції починається з надання їй кодової назви. Робиться це для збереження таємниці. Йде в Генеральному штабі розмова про «Малий Сатурн», якщо ви посвячені в таємницю, вам зрозуміло, про що йдеться. Якщо вам таємниця не довірена, то нічого ви не зрозумієте. «Уран», «Анадир», «С.3-20», «Гроза», «Багратіон». Що це? Про що генерали говорять? Якщо знаєш, усе просто. Не знаєш - глухий кут. Навіть шифрувальник, допущений до багатьох великих таємниць, не має уявлення, в чому суть переданого повідомлення. Пише він: «Іскра», але не знає, що за цією назвою приховується.

Минуло півстоліття після війни, і ось у дуже товстій енциклопедії ми зустрічаємо описи наступальних операцій з дивними назвами: Ржевсько-Сичовська, Ржевсько-Вяземська, Сичовсько-Вяземська. Кодові назви цих операцій не повідомляються. А ми поміркуємо: чи міг Жуков у штабі Західного фронту планувати операцію і називати її Ржевсько-Сичовською або Сичовсько-Вяземською? Ні, не міг. Якщо він так операцію називав, то вже самою назвою операції видавав усім штабним друкаркам і телефоністкам, усім креслярам, писарям і охоронцям свої наміри і свій задум. Якщо Жуков не повний ідіот, то при підготовці цих операцій він використовував кодові назви. Чому ж нам через півстоліття їх не повідомляють?

Тому, що ці операції до цього часу, через 50 і 60 років, все ще засекречені. Причина таємності ось яка. Планувався, припустимо, розгром німецької групи армій «Центр» з проривом глибиною 600 кілометрів і виходом радянських військ до узбережжя Балтійського моря. Але групу німецьких армій не розгромили, оборону не прорвали, просунулися не на 600 кілометрів, а на 23. Планували дійти до Вітебська, Мінська та Риги, але дійшли тільки до Сичовки, і взяти її не змогли.

Чим конфуз прикрити? Державною таємницею. Наші військово-історичні олігархи в такому випадку засекречують усю операцію. У розряд державних таємниць ідуть кодове найменування, мета, завдання і задум операції, склад залучених сил і засобів, головне - втрати. Замість усього цього пишуть наші академіки в енциклопедію: так, були в цьому районі бої, але нічого серйозного тут не планувалося, не намічалося і не задумувалося. Просто хотіли захопити Ржев, який за 6 кілометрів від переднього краю, і Сичовку, яка аж за 50 кілометрів. Правда, ні Ржева, ні Сичовки не взяли ні з першого разу, ні з третього, ні з тринадцятого, ні з сорок першого.

Подумаємо і ось над чим: чи міг Сталін ставити Жукову бойове завдання захопити якусь Сичовку? Чи не занадто дрібно для Сталіна? А для Жукова? А для Західного фронту, якому сприяє Калінінський фронт?

23 серпня 1942 року захлинувся черговий наступ на Сичовку, а 26 серпня Сталін призначив Жукова своїм заступником.

Зазначимо: не після великих перемог командувач Західного фронту Жуков пішов на підвищення і став заступником Верховного Головнокомандувача, а після восьми місяців кривавої безпросвітної м'ясорубки. Не за блискучі перемоги Сталін піднімає Жукова, не за геніальні думки. Жуков Сталіну за інші якості сподобався: багато місяців жене сотні тисяч людей у смерть і навіть м’язом обличчя не здригнувся!

Сталіну потрібно було мати помічниками двох людей з абсолютно різними даними. Це як у командира полку: начальник штабу - мислитель, а заступник командира полку - поганяйло. Командир полку відповідає за все. Начальник штабу - поруч. Він - генератор ідей. Він - Керуючий Механізм. А там, де вирішується в даний момент найважливіше завдання, туди командир посилає свого заступника, кричати і матюкатися.

На всіх інших рівнях - та ж система: у будь-якого начальника завжди повинен бути один помічник, так би мовити, з розумової частини, а інший - з частини пробивної. Ось і на самому верху Сталін влаштував так само. При Сталіні - мислитель Василевський. Він складає плани. Але потрібен ще й той, чия робота - гнати людей у смерть. І це робота для Жукова. Жуков - це старший, куди пошлють. Це заступник з розстрільної лінії, помічник Верховного головнокомандувача з мордобійної частини.

5.

Вперше Жуков прибув у Сталінград 31 серпня 1942 року. Він намагався нанести контрудари по прориву німецьких військ. З цього задуму нічого не вийшло. Контрудари завершилися провалом. До речі, натяк на провал міститься і в мемуарах Жукова. Він побував у Сталінграді, щось там робив майже два тижні, повернувся в Москву 12 вересня. І тут у кабінеті Сталіна відбувається та сама сцена, яку Жуков неодноразово зі смаком описував: він шепотівся з Василевським про те, що треба шукати якесь інше рішення. Сталін почув і зацікавився: а яке рішення?

Ці слова Жуков сказав після того, як побував під Сталінградом і намагався там наносити контрудари. Жуков пропонує шукати інше рішення бо, з того рішення, яке Жуков уже намагався втілювати в життя під Сталінградом у перші дні вересня, ніякого толку не вийшло. Дії Жукова виявилися безплідними і некорисними.

Було ще кілька поїздок Жукова під Сталінград у період оборонного бою. Але не один Жуков там з'являвся. У Сталінграді бував серед інших член Політбюро Георгій Маленков. Не оголошуємо ж ми за це Маленкова стратегом і рятівником. І кінну статую Маленкову не ліпимо. І до лику святих не зараховуємо.

Останній раз Жуков відбув з району Сталінграда 16 листопада 1942 року. А контрнаступ радянських військ почався 19 листопада. Без Жукова. Жукова Сталін знову кинув на Західний напрямок. Знову - проти Сичовки!

У день, коли почалася Сталінградська стратегічна наступальна операція, Жуков перебував рівно за одну тисячу кілометрів від Сталінграда і