Айзек Азімов - Колиска на орбіті

йому не хочеться, щоб його знайшли з проламаним черепом. Швидше! Його пальці забігали по панелі.

Швидше!

І увесь зал наче прокинувся.

Могутнє тіло машини пройняв дрож. З електронних грудей вихопився здушений хрип, мовби казковий дракон прочищав горло.

Стукотіли клавіші, гнались один за одним різнокольорові вогники лампочок, коливалися стрілки приладів, на темних екранах невидима рука прокреслювала зелені зигзаги. Магнітне серце машини з шаленою швидкістю поглинало програму, щоб передати закодовані накази відповідним блокам. Потім усе затихло. 8 пристрою виводу випала червона картка:

“Помилка!”

Польтаво неуважно покрутив картку в руці. А де ж сценарій?

Він перевірив ввід. Порожньо. Обернувся. Над пультом управління світилась червона лампочка, а під нею, на матовому екрані, ті самі сім літер: “Помилка”.

Він знову ввів програму, яку знав напам’ять. Кольорові лампочки заблимали знову. Машина погула з півхвилини й затихла. Із пристрою виводу знову випала червона картка: “Помилка”. Спалахнув і тривожний напис.

Він вирішив утрете зробити контрольний прогін. Перш ніж увімкнути рубильник, окинув поглядом машину. Все гаразд.

“Помилка!”

Груди пронизав гострий біль. Польтаво вхопився за поручні металевої драбинки й присів на верхню сходинку. І тут йому сяйнув здогад. Машина просто не може впоратися з таким завданням…

Він довго сидів, підперши голову руками. Власне, дивуватися нема з чого. Краще за нього ніхто не знає, що машина розв’язує рівняння лише з реальними величинами! Адже він сам передбачив універсальне програмування, побудоване на основі найпростіших формул, що виражають логічні функції логічних змінних.

А яка логіка у вимогах церкви? Чи можна довести недовідне? Та ще й математичними методами… Абсурдні задачі не мають розв’язків!

На мить його пройняв гнів. Гнів на машину, на самого себе, на весь цей гидотний світ, у якому немає свободи творчому генію.

— А, ти страйкуєш? Мені на погибель?

Дивно звучав його голос у мертвій тиші зали. Але не чулось у ньому ні гіркоти, ні страху. Туга від того, що сталося щось непоправне, поступалася місцем радісному відчуттю торжества істини.

— Не вмієш брехати! Не вмієш…

Пальці його доторкнулись до холодної поверхні металу. Цей дотик мовби вгамував сум’яття в душі. Він похитав головою:

— Що ти розумієш у житті, машино? Ти не знаєш ні влади грошей, ні страху перед завтрашнім днем. Для тебе існує лише один закон — закон математичної логіки. Ти чесна. Не вмієш брехати. А ми, твої творці, блазнюємо, плазуючи і сподіваючись…

Його рука гладила машину, яка увесь цей рік була йому єдиним другом і порадником.

— Скажи, як мені бути? Чи знаєш ти, що коли я щезну, то на моє місце прийдуть інші? Вони зроблять тебе брехливою, як і вони самі… Скажи, ти служитимеш їм?

Машина мовчала, сумирно дивлячись на нього своїм рубіновим оком. Можливо, в її електронному мозку пробуджувалося співчуття…

Можливо, вона силкувалася зрозуміти біль свого творця…

Р. Шеклі

ПЛАНЕТА ЗА КОШТОРИСОМ

— Отже, Оріне, це вона й є, чи не так? — спитав Модслі.

— Так, сер, це вона, — гордо всміхаючись, відповів Орін, стоячи ліворуч від Модслі. — Ну, то як вона вам подобається, сер?

Моделі неквапом повернувся, оцінливо глянув на луку, гори, сонце, річку та ліс. На його обличчі годі було щось прочитати.

— А як вона подобається тобі, Бруксайде? — спитав він.

— Мені здається сер, — голос Бруксайда тремтів, — що ми з Оріном дуже непогано впорались із цією роботою. Далебі, непогано, якщо взяти до уваги, що це наш перший самостійний проект.

— І ти тієї ж думки, Оріне? — поцікавився Модслі.

— Звичайно, сер, — відповів Орін.

Моделі нахилився й висмикнув травинку. Понюхав і відкинув геть. Поколупав носаком черевика землю під ногами і якийсь час розглядав пломеніюче сонце. А відтак заговорив, старанно зважуючи кожне слово:

— Я вражений, вражений до глибини душі. І то найнеприємніше. Я доручаю вам збудувати планету для одного з моїх клієнтів, а ви підносите мені ось це. То ви й справді вважаєте себе інженерами?

Обидва асистенти ніби язики проковтнули.

Вони завмерли, мов хлопчаки, яких зараз мають відшмагати.

— Інженери! — провадив далі Модслі, вклавши в це слово неабияке презирство. — “Творчо обдаровані вчені з раціональним мисленням, здатні вибудувати планету в будь-який час і в будь-якому місці”. Чи ж хоч одному з вас знайома ця фраза?

— Так записано в типовій брошурі, — відповів Орін.

— Вірно, — потвердив Модслі. — А зараз скажіть, чи ж можна ось це назвати зразком творчого й раціонального підходу до інженерного мистецтва?

Обидва мовчали, мов їм заціпило. Нарешті Бруксайд вирік:

— О так, сер, по-моєму, можна, сер! Ми в усіх подробицях вивчили умови контракту. Було замовлено планету типу 34 Вс 4 з деякими поправками. Таку ми й спорудили. Перед нами, звичайно, тільки невеликий її куточок. Проте…

— Проте для мене досить і цього, щоб зрозуміти, що ви тут понавертали, і дати відповідну оцінку, — заявив Модслі. — Оріне! Який опалювальний пристрій ви поставили?

— Сонце типу 05, сер, — відповів Орін. — Воно якнайкраще відповідало всім вимогам теплопостачання…

— Ще б пак! Але ви мусили пам’ятати, що на будівництво планети попередньо був затверджений кошторис. Якщо ми не зводитимемо витрати до мінімуму, то нам не бачити зиску, як своїх вух. А найзначніша стаття витрат — це опалювальний пристрій.

— Ми знаємо, сер, — сказав Бруксайд. — І нам страшенно не хотілося ставити сонце типу 05 в однопланетну систему. Та зумовлений ступінь обігріву і радіації…

— Виходить, я так нічого й не втокмачив у ваші довбешки?! — вибухнув Модслі. — Цей тип зірки — чиста надмірність. Агей, ви… — і він подав знак робітникам. — Зніміть її.

Робітники швидко притягли складану драбину.

Один укріпив її прямовисно, другий заходився розкладати.

Драбина видовжилась у десять, у сто, в мільйон разів…

Два інших робітники помчались драбиною вгору з тією самою швидкістю, з якою вона здіймалася в небо.

— Ви там з нею обережніше! — гукнув їм навздогін Модслі. — І не забудьте надягти рукавиці. Об цю штуку можна попектися!

Стоячи на горішньому щаблі драбини, робітники зняли з гачка зірку, згорнули її дудочкою й поклали в оббиту зсередини м’яким матеріалом коробку з написом “ЗІРКА. ПОВОДИТИСЯ ОБЕРЕЖНО!”

Коли кришка коробки зачинилась, упала ніч.

— Та ви там подуріли, чи що?! — загорлав Модслі. — Дідько б вас побрав, хай стане світло!

І само по собі стало світло.

— О’кей, — мовив Модслі. — Цю зірку типу 05 ми відішлемо назад на склад. Для такої планети вистачить і зірки типу В 13.

— Але ж, сер, — схвильовано пробелькотав Орін, — вона недостатньо гаряча.

— Знаю, — сказав Модслі. — Ось тут ви й повинні виявити свої