Айзек Азімов - Колиска на орбіті

class="p1">Він знав тільки те, що не без підстав шукає математичний опис зв’язків між духовними проявами людини. Дотепи, ідеї, фрази були для нього лише математичними символами, що пов’язані в певній послідовності. Будь-яку ситуацію, будь-які емоції він розглядав як частковий випадок більш загальної закономірності, що піддається статистичному аналізу.

Тоді Сартуццо пощастило легко обвести бідного юнака круг пальця. Він обіцяв побудувати його машину й фінансувати подальші дослідження, за що Польтаво мав постачати сценарний матеріал для телевізійних передач фірми. Інженера втішала можливість ставити перед машиною задачі з житейської практики й одержувати відповіді у вигляді можливих людських доль. І він підписав угоду.

Одначе тепер, коли завдяки йому Сартуццо став верховодою велетенської фірми, Польтаво вже не мав ілюзій щодо того, чи зможе він вирватися з лабет шефа.

— Скільки варіантів кожного сценарію ви хотіли б мати? — запитав він, підводячись.

Товстун нервово вказав на крісло.

— Сідайте. Я ще не закінчив.

Шеф підвівся й почав міряти кроками кімнату. Польтаво зацікавлено стежив за ним. Він знав, у яких випадках шефів ніс ставав бузковим.

— А тепер, — промовив Сартуццо, — найважливіше. Необхідно запустити нову серію передач… — Він затнувся. — Показати глядачеві, чим с для нього… так!.. показати середньому громадянинові, що таке для нього… церква.

— Боюся, що після цього кількість парафіян у божих храмах помітно зменшиться.

— Навпаки! — Сартуццо рвучко обернувся. — Навпаки! Необхідно зробити все для посилення релігійних почуттів!

— Ось так? — єхидно протяг Польтаво. — Святим отцям бракує високоякісної реклами?..

Шеф пронизав його суворим поглядом.

— Сеньйор Ферручіні був тут саме з цього приводу! Ви знаєте його вдачу. А тому починайте працювати! Якщо ви незадоволені процентом, я готовий піти вам назустріч!

— Діло не в процентах. Просто клерикальна тематика мені не до смаку.

Голос Сартуццо став різкий:

— Фірму не цікавлять ваші смаки, сеньйоре! Тим більше, що передачу підготує машина, а не ви. Чи ви хочете сказати, що вона теж не полюбляє такого роду матеріал?

— Вона розв’язує ті завдання, які перед нею ставлять.

— Саме так! Від вас вимагається поставити завдання! — Сартуццо сів на край письмового столу. Кілька секунд він розглядав свої відполіровані нігті, потім, відкопиливши нижню губу, заговорив:

— У наш вік наука й техніка розвиваються дуже бурхливо. І це чудово! Але церква, яка піклується про моральне вдосконалення людини через смирення, зазнає удару за ударом. Річ у тім, що творці прогресу відкинулись від бога. Замкнувшись у лабораторіях і кабінетах, вони знехтували проблему добра й зла у світі. Вони не повчають людей, не проповідують вічних істин християнського вчення. Візьмемо, наприклад, вашу машину. З незначних фактів вона вміє сфабрикувати таку історію, що чуб стає дибом! То чому б не спробувати за її допомогою зробити людей кращими? Нехай вона вигадає таку історію, щоб глядачі замислились над тим, що чекає їх після смерті! Або, скажімо, через дотепний діалог у дусі стародавніх філософів покаже, що наука й техніка не суперечать християнському світогляду. Чи не здається вам, Польтаво, що саме з позицій сучасних знань слід особливо енергійно проповідувати божественні начала?

Сартуццо зупинився, щоб подивитися, яке враження справили його слова. Він навіть подумав, що зміг переконати Польтаво, бо той стояв похнюпившись. Та коли інженер підвів очі, шеф зрозумів, що помилився.

— Де ви почули таку нісенітницю? Від Ферручіні? Пошліть його під три чорти! Ми виставимо себе на посміх! Краще я вигадаю вам детективну історію, в якій убивцею виявиться пастор!

Він рушив до дверей, але Сартуццо напрочуд жваво наздогнав його:

— Я забороняю вам іти!

— О, сеньйор хоче примусити мене силою?

— Слухайте! Не забувайтесь! Чи ви вже не пам’ятаєте, ким були рік тому?! Якби я не взявся реалізувати ваш винахід, ви б і досі з своїми порожніми кишенями облизувались під ресторанами… Погляньте на себе! Ви ж маєте вигляд людини нашого кола!

— Але ж навіщо братися за явні дурниці? — гнівно запитав Польтаво. — Чи варто слухати кожного виродка, хоча б він і носив дзвінке ім’я Ферручіні? Обійдемося без його жалюгідних лір!

Сартуццо впав у крісло. Тепер це була безформна купа шинки в тонкій англійській фланелі. Польтаво вперше бачив його знищеним.

— Ми не можемо, Польтаво! Ми в лещатах!

— У кого? У Ферручіні?

Сартуццо жалібно зітхнув.

— Коли б то тільки він, ми б ще якось упорались…

— Тоді хто ж?

Сартуццо засовався на стільці й знову зітхнув, ніби сподівався, що хвилинна затримка врятує становище.

— Польтаво! — прогугнявив він. — Я не власник фірми!

— Як це так? — Інженерові очі від здивування стали круглими. — Що це ви кажете?!

— Підприємство, що носить моє ім’я, не належить мені.

— А кому ж?

— Церкві!

Якби з-під столу появився шестигорбий верблюд, Польтаво так не подивував би.

— Досі святі отці не втручалися в мою роботу. Для них важливо було не переривати живлющий струмінь золота, що підтримує старечі сили церкви. Та, мабуть, склеротичні старигани ще не зовсім видихнулись: оцінивши достоїнство вашої машини, вони вирішили, що непогано було б запрягти її в значно серйознішу роботу. Зробити її тонким пропагандистом християнських догм. У їхні наміри входить побудувати під вашим керівництвом ще й портативну модифікацію, покликану варіювати для них церковні проповіді про смирення. У цих людей широкі плани, Польтаво! Вони не зупиняться ні перед чим, поки не побачать їх здійснення.

Польтаво не чув останніх слів. Його мозок гарячково працював. Йому спало на думку запропонувати Сартуццо заснувати власну фірму. Але товстун мовби вгадає його думки.

— Ми безсилі, Польтаво! Нам не вирватись! Руки в церкви довгі… Якщо ми не виконаємо замовлення, то через кілька днів поліція сушитиме собі голову, аби встановити імена двох трупів з проламаними черепами. А слід сказати, що мені цілком байдуже, який вигляд матиме світ після моєї смерті. — Сартуццо одним ковтком спорожнив свою чарку. — Випийте! — Він простяг інженерові другу.

Польтаво не звернув на неї уваги й непевною ходою рушив до дверей.

— А Ферручіні теж їхня людина? — запитав він.

Сартуццо кивнув. Обидва добре бачили один одного в стінному дзеркалі. Потім шеф опустився в крісло. Наповнюючи чарку, він почув, як ззовні тихо причинили двері. Він знав, що молодий інженер подався виконувати замовлення.

Польтаво рухався, як сонний. У голові було порожньо. Церква! Яка насмішка! Він відчув, що його починає нудити. Туди не слід іти! Але ноги самі несли його в підвал. Довгим, похмурим коридором, у кінці якого потаємні двері. Ключ, вимикач, рубильник…

Голова паморочилась. Він сів на стілець і закрив обличчя руками. Церква! Наука має стати її глашатаєм! Цього хочуть святі отці!.. Руки в них довгі…

Він схопився на рівні ноги. Ні,