Айзек Азімов - Колиска на орбіті

творчі здібності. Якщо встановити зірку якомога ближче до планети, тепла буде аж надто.

— Авжеж, сер, — погодився Бруксайд. — Тільки ж через брак простору її потужне випромінювання не встигатиме розсіюватись і не буде знешкоджуватись. А така інтенсивна реакція може вбити все майбутнє населення цієї планети.

Повільно, карбуючи кожне слово, Модслі промовив:

— Чи не хочеш ти сказати, що зірки типу В 13 небезпечні?

— Ой ні, ви мене не так зрозуміли, сер, — заперечив Бруксайд. — Я мав на увазі, що вони, як і все у Всесвіті можуть зробитись небезпечними, якщо, послуговуючись ними, не дотримуватись необхідних застережних заходів.

— Оце вже ближче до істини, — пробурчав Модслі.

— А в даному разі, — провадив далі Бруксайд, — заради безпеки необхідно постійно носити свинцеві скафандри, вагою десь фунтів по п’ятдесят кожний. Але це непрактично, якщо взяти до уваги те, що представники раси, яка заселить планету, важать пересічно по вісім фунтів.

— Нас це не обходить, — відмахнувся Модслі. — Не наше діло вчити їх, як жити. То я що — маю відповідати за їхні забиті місця щоразу, коли їм здумається спіткнутись об який-небудь камінь на спорудженій мною планеті? До того ж вони не конче повинні носити свинцеві скафандри. За окрему плату вони можуть купити в мене не передбачений кошторисом спеціальний екран, що блокує сильне випромінювання сонця.

Обидва асистенти силувано посміхнулись. Проте Орін наважився боязко заперечити:

— Скільки мені відомо, спроможність цього племені в якійсь мірі обмежена. Гадаю, що на сонячний екран у них забракне коштів.

— Ну то якщо вони неспроможні придбати екран зараз, то розживуться на нього дещо згодом, — зауважив Модслі. — І, до речі, сильне випромінювання вбиває не відразу. Навіть при такому рівні радіації вони житимуть приблизно 9,3 року, а хіба цього мало?

— Ваша правда, сер, — без особливого захвату погодились обидва асистенти.

— Тепер далі, — сказав Модслі. — Яка висота он тих гір?

— Їх середня висота — шість тисяч футів над рівнем моря, — доповів Бруксайд.

— Це вище, ніж потрібно, принаймні на три тисячі футів, — буркнув Модслі. — Чи, може, ви думаєте, що гори ростуть на деревах? Зайве зняти, а звільнені будівельні матеріали повернути на склад.

Бруксайд дістав записника й зробив нотатку. А Модслі знай походжав туди й сюди, приглядаючись до всього й суплячи брови.

— Який за розрахунками термін життя цих дерев?

— Вісімсот років, сер. Це нова вдосконалена модель яблуневого дуба. Вони дають плоди, горіхи, тінь, прохолодні напої, три види готових до вжитку тканин; вони являють собою чудовий будівельний матеріал, запобігають зсувам і…

— Ви що — вирішили довести мене до банкрутства?! — ревнув Модслі. — Таж дереву вистачить з лишком і двохсот років! Викачайте з них більшу частину стимуляторів росту та розвитку і здайте до акумулятора життєвих сил!

— Але ж тоді вони не зможуть виконувати всі запроектовані функції, — заперечив Орін.

— То обмежте їхні функції! Досить самої тільки тіні та горіхів — ми не зобов’язані перетворити ці дерева в якусь комору! Далі — хто це понапускав сюди онде тих корів?

— Я, сер, — сказав Орін. — Мені прийшло до голови, що вони… ну, ніби прикрашають цю місцинку.

— Бовдур, — зауважив Модслі. — Споруду прикрашають перш ніж її продано, а не опісля! А ця планета продана ще до її створення. Закладіть корів у чан з протоплазмою.

— Слухаю, сер, — сказав Орін. — Винуваті, сер. У вас іще є які-небудь зауваги?

— У мене їх тисячі, — заявив Модслі. — Але я сподіваюсь, що ви самі познаходите й повиправляєте свої помилки. Ну ось, будьте ласкаві, що це таке? — Він показав на Кермоді. — Статуя чи ще щось? Може, за вашим задумом, йому належить проспівати пісню чи продекламувати віршики на честь прибуття нової раси?

— Сер, — заговорив Кермоді, — я не маю до цієї планети ніякого відношення. Мене направив сюди ваш друг Малікрон, і я сподіваюсь добутися звідси додому, на мою рідну планету…

Либонь Модслі не розчув слів Кермоді, бо обидва вони говорили водночас — кожний своє.

— Хоч би хто він був, а умовами контракту його не передбачено. Отже, опустіть його назад у чан з протоплазмою разом з коровами.

— Ой! — скрикнув Кермоді, коли робітники підняли його за руки. — Хвилиночку! — заверещав він. — Я не частина цієї планети! Мене прислав сюди Малікрон! Ну ж бо зачекайте, вислухайте мене!

— Бувши вами, я б згорів від сорому, — провадив далі Модслі, пускаючи повз вуха зойки Кермоді. — То що ж це все-таки було, хотів би я знати? Ще одна з твоїх декоративних деталей інтер’єру, Оріне?

— О ні, — запротестував Орін. — Він появився тут без мого відома.

— Отже, це твоя робота, Бруксайде.

— Я його бачу вперше в житті, шефе.

— Гм, — мугикнув Модслі. — Обидва ви нездари, але брехні за вами досі не водилось. Агей! — гукнув він до робітників. — Тягніть-но його сюди!

— Гаразд, гаразд, заспокойтеся, — звернувся він до Кермоді, якого вже почало тіпати. — Візьміть себе в руки, — поки ви тут б’єтеся в істериці, я гублю дорогоцінний час! То вам уже краще? От і чудово. А зараз будьте ласкаві пояснити мені, з якою метою ви вдерлися в мої володіння і чому мені не можна перетворити вас на протоплазму?

— Ясно, — мовив Модслі, коли Кермоді розповів про свої пригоди. — Цікава історія, хоч, як мені здається, ви її надто вже драматизували. Та самі ви — незаперечний факт, і шукаєте планету за назвою… Земля, чи не так?

— Цілком вірно, сер, — потвердив Кермоді.

— Земля, — замислено повторив Модслі, почухавши потилицю. — Вам незвичайно пощастило, — я, здається, пам’ятаю цю планету.

— Невже, містер Модслі?

— Так, я певен, що не помилився, — упевнено сказав Модслі. — Це маленька зелена планета, котра підтримує існування подібних до вас мономірних гуманоїдів. Правду я кажу чи ні?

— Правду на всі сто! — вигукнув Кермоді.

— У мене добра пам’ять на такі речі, — зауважив Модслі. — Щодо цієї Землі, то, між іншим, її спорудив я.

— Справді, сер? — спитав Кермоді.

— Так. Я добре пам’ятаю це, бо ж, будуючи її, я винайшов науку. Може, вас потішить моя розповідь. — Тут він повернувся до своїх асистентів. — А вас вона повинна навчити дечого.

Ніхто не збирався посягати на його право розповісти цю історію. Тому Кермоді та молодші інженери напружили слух, і Модслі почав.

РОЗПОВІДЬ ПРО СТВОРЕННЯ ЗЕМЛІ

— Тоді я ще був дрібним підрядчиком. Будував планетки по різних закутках Всесвіту, і рідко коли підверталося замовлення на карликову зірку. Одержати роботу було не зовсім просто, та й замовники завжди крутили носом, до всього чіплялися й довго зволікали з платежами. За тих часів догодити замовникам було ой як