Автор невідомий - Народні казки - Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці

— Я, — каже, — завезу тебе до такого місця, що будеш боятися.

А там був ліс, і в ньому вішали тих, хто провинився. І як назбирається десять повішених, то знімають усіх разом і ховають. А тоді їх уже висіло семеро. Лишився у тому лісі хлопець. Розіклав він вогонь і гріється. Тут звіявся вітер і почав гойдати повішених. Він подивився догори і побачив їх на дубі, думає: «Їм там студено». Та поліз на дуба, познімав усіх і посторцював коло вогню.

А мертві, як мертві — той на вогонь валиться, на тому одежа починає горіти. Він розсердився, повитягав їх по одному назад на дуба і повісив.

Посидів хлопець там до ранку, а тоді встав і пішов далі. І попав він у столичний город, де жив цар. Зайшов у корчму, а там народу! П’ють, їдять. Сів і він. Їсть та все каже:

— Що б я робив, щоб я боявся?

У корчмі був слуга царя. Вчув він це і каже:

— Гай ходімо зі мною до царя. Там ти навчишся боятися.

Цар збудував новий дім, і в тім домі ніхто не міг жити. А кого посилали стерегти новий дім, той назад не вертався. Приходить слуга до царя і каже:

— Я привів хлопця, що хоче навчитись боятися. Послати б його в новий дім.

А хлопець був на вид непоганий. Цар подивився на нього та й каже:

— Як доведеш, що в тім домі можна жити, то віддам за тебе дочку і живіть там.

А він каже цареві:

— Дайте мені в той дім токарний верстат, і я піду туди.

— Завезіть йому верстат, — наказав цар.

Сидів він там до дванадцятої години ночі. Ось приходять три коти і кажуть:

— А, ти тут? Давай будемо грати в карти.

— Як же з вами грати в карти, якщо у вас довгі кігті? — каже він. — Давайте я їх трохи постружу.

Погодилися коти. Він закрутив одному лапи у верстат, відрубав кігті та й відпустив. А той місця собі не може знайти. Каже хлопець другому котові:

— А в тебе голова не кругла. Давай я обстружу її трохи.

Коти злякалися і втекли.

Приходить рано цар, забачив, що він живий, і каже:

— Як ще дві ночі постережеш, то будемо робити весілля.

Сидить він там на другий вечір. І приходять до нього багато людей. Приносять вони людські черепи і кажуть:

— Зіграємо цими черепами в футбол.

А він каже:

— Почекайте, бо я ще маю трохи роботи.

Та й узявся точити залізяку.

— Що це ти робиш? — питають його.

— Це буде палиця. Як хто погано зіграє в футбол, то я його цією палицею вб’ю.

Ті полякалися і так втікали, що аж не влазили в двері.

Приходить рано цар, а хлопець живий.

— Ну, ще одну ніч постережеш, і робимо весілля.

Сидить він на третю ніч. Стукнула дванадцята година. Дивиться він, якісь люди несуть до нього мерця. Поклали труну і пішли. Подивився хлопець, а той мрець — його старший брат. Він умер ще тоді, як хлопець був дома. Помацав хлопець холодного трупа, хоче якось нагріти його. Але як? Витягає він мертвого з труни і кладе до себе на ліжко. Укрився він із мерцем і хоче нагріти його. Через якийсь час ожив мрець і каже:

— Ти мене воскресив, а я тебе зараз уб’ю.

— Як ти мене маєш убити, то кладу тебе назад у труну і замерзай там.

І лиш поклав він померлого, прийшли ті самі люди, забрали труну і понесли.

Приходить рано цар, а хлопець живий. Цар каже:

— Цей дім уже чистий, у нім можна жити.

І оженився хлопець на царівні.

Живе він із царівною та й усе каже:

— Що б я робив, щоб я боявся? Що б я робив, щоб мені страшно було?

Набридли жінці ті його слова. А в них була служниця. Каже вона царівні:

— Я зроблю, що ваш чоловік буде боятися.

Пішла та служниця на річку, наловила піввідра дрібної риби і долила водою, щоб було повне. Та принесла і сховала.

Лягли вони з жінкою спати. Служниця почекала, поки він добре засне. Тоді жінка встала, а служниця як узяла те відро з рибою, та як вилляла на нього! Він схопився і почав кричати «Ґвалт!». Відтоді він і почав боятися. І сьогодні не знає, чий він, якого роду і звідки він.

Іван і чарівні коні

Один чоловік мав три хлопці. Була в нього десятина пшениці, і щось приходило ту пшеницю толочити. Каже батько:

— Що робити, хлопці? Треба стерегти.

Старший син Василь каже:

— Я буду стерегти.

Стеріг він, стеріг, а десь коло середини ночі заснув і не встеріг. Подивилися рано — паслося щось у пшениці. Каже тоді син Николай:

— Я вже буду стерегти.

І теж стеріг, але десь коло середини ночі заснув і він.

На третю ніч каже найменший син, Іван:

— Я буду стерегти.

А вони його за дурного мали.

— Куди ти, дурняко, збираєшся? — кажуть. — Ми розумні, та не встерегли, де вже тобі!

Але Іван не послухав їх. Всукав собі вужище, вибив із стільця ніжку, взяв з собою усе те і пішов пазити.

Прийшов він у поле, сів на стілець і стереже. Лиш придрімає, а стілець перевертається, і хлопець пробуджується. Стереже до половини ночі — нема нічого. Пройшло ще трохи часу, і прилітають три коні, як змії. Іван закинув на них вужище і всіх трьох половив. А коні файні такі: один гнідий, другий сивий, а третій вороний. Кажуть йому коні:

— Висмикни з нас по шерстині, ми тобі в пригоді станем. Як треба буде, то припечи шерстину.

Він висмикнув по шерстині і відпустив їх.

А цар на той час оголосив: «Хто дістане мені морське порося, того зроблю першим міністром». Морське порося жило на крутій скалі, і треба було доскочити до нього конем.

У призначений день з’їхалися з усієї держави хлопці на конях до тої скали. Василь і Николай вибрали найфайніших коней і теж поїхали. А Іван знайшов якусь нещасну кобилу та їде й собі. Та запхався з тою кобилою під міст. Іде весілля, сміються з нього. А він вийняв сиву шерстину і припік її вогнем. І зразу прилетів до нього сивий кінь та й каже:

— Влізь мені у ліве вухо, вилізь правим.

Вліз Іван у ліве вухо і виліз правим убраний, як панок. Та сів на сивого коня і поїхав туди,