Юліан Семенов - Бомба для голови

— Ви готові виконувати всі його доручення?

— Так.

— Пане Чжу Ші, ви розумієте, що говорите мені те, про що заборонено говорити?

— Розумію.

— Ви робите це тому, що вірите мені, так?

— Так.

— Де ваша резидентура?

— Я її передав містерові Ліму. В п’ятдесят другому році він прийняв від мене тих, кого я зміг знайти:

— Він знав, що ви були нашим другом?

— Знав.

— Містер Лім сам просив вас змінити віру?

— Сам.

— За його дорученням ви їздили на західне узбережжя Штатів?

— Так.

— Там є ваші люди?

— Є.

— Хто вони?

— Їх багато.

— Де списки людей?

— У сейфі містера Ліма.

— Які імена ви можете назвати по пам’яті?

— Настоятель нашої общини у Далласі отець Хуа Сю, настоятель общини в Лос-Анджелесі отець Хосе Косьєндес…

— У вас є канали зв’язку?

— Ні. Тільки особисті контакти.

— Що робить містер Лім?

— Ви не знаєте містера Ліма?! — обличчя старого стало на якусь мить безумним, і він засміявся. Айсман був просто вражений: які в нього білі красиві зуби, в цього старезного діда. — Містер Лім — хазяїн банківської корпорації «Чайна бенкінг корпорейшн», він власник тутешніх верфей, і йому належить пакет акцій концерну по риболовству в Манілі.

— Ви давно знаєте його?

— Так. Ми з ним зустрічалися в Пекіні.

— Коли?

— У сорок п’ятому році. Він тоді був офіцером…

— З ним у вас є канал зв’язку?

— Є.

— Називайте, будь ласка, пароль і відзив…

— У нас цифровий зв’язок. Оголошення в газеті… Треба звернутися в газету «Дейлі ньюс» і помістити таке оголошення…

Містер Лім увімкнув приймач, що стояв у нього на столі, й сказав:

— Я ждав вас. І даремно ви довели старого до самогубства. Так, так, він утопився в своєму басейні. Даремно ви це зробили, неекономно поводитеся з потрібними людьми. Виховання, перевиховання, переконання… А ви — мерзенними методами, наче нацисти… Ну гаразд, за минулим журяться тільки пацюки… Так от, Дорнброк мене цікавить у такій же мірі, як і я його…

— Не в такій же мірі, містере Лім, — сказав Айсман, — ми вас цікавимо в більшій мірі, бо Чжу Ші нам дещо сказав про західне узбережжя.

— Ну що ж… Тоді наша поліція миттю заарештує вас за вбивство Чжу Ші і за те, що ви вдавалися до засобів, які позбавляють людину волі. Ви в Азії, тут я зімну вас. Ви, мабуть, не встигли порадитися з Дорнброком після того, як обробили Чжу Ші. Не загравайтесь. Я готовий прийняти тут Бауера. — Айсман і Вальтер перезирнулися; вони багато разів умовлялися не переглядатися в час роботи, але щось заважало їм виконувати цю домовленість. — А ще краще сина Дорнброка. Він же тепер заступник голови спостережної ради, він спадкоємець усього діла, всіх семи мільярдів. Я прийму умови Дорнброка, я розумію, чого він хоче. Наші прагнення збігаються. З вами я розмовляти більше не можу, бо в мене зустріч з послом Кореї. Про ваше рішення повідомте мене завтра в цю ж годину. Можете використати мій телетайп. Ваш Роберт користується телетайпом англійців, а цього в даному випадку робити не варто.

«Концерн Ліма, найбільший у Гонконзі і в Південно-Східній Азії, почав переговори з представниками концерну Дорнброка про підписання контракту на суму в 25 млн. доларів», — повідомила через два дні «Дейлі ньюс» — одна з найвпливовіших тутешніх газет.

3

Шифрограма, надіслана кодом концерну, гласила: «Пан голова має честь запросити пана президента банківської компанії «Нешнл бенк» на триденну прогулянку по Середземному морю на яхті «Північний вітер». Пан голова заздалегідь упевнений у тому, що його пропозицію розглянуть найближчим часом, буде дуже вдячний панові президенту за візит».

Цей код Дорнброк застосовував у крайньому разі, коли хотів, щоб його зрозуміли і служба безпеки США і сам Дігон. Для Дігона тут було лише одне слово, невідоме дешифрувальникам у форті Міде[8]. Слово «його» («…його пропозицію розглянуть»), що було аж ніяк не обов’язкове з погляду загальноприйнятого протоколу, означало сигнал тривоги, причому в найвищій мірі і серйозної…

Дігон двічі розмовляв із своїми юристами, віддав усі необхідні розпорядження, порадився з лікарями і вилетів на своєму «боїнзі» в Європу.

На яхті, коли вони лишилися вдвох, Дорнброк виклав на стіл фотокопії матеріалів, опрацьованих гонконзьким філіалом ЦРУ, про те, що компанії, які контролює Дігон, засікли на поставках Пекіну стратегічного обладнання. Цей провал міг обернутися скандалом.

— Ви обіцяли, що ця операція піде через вас, через ваших шведських друзів, — сказав Дігон, тричі переглянувши матеріали. — Ви мене поставили в надзвичайно скрутне становище…

Це провина ваших співробітників, які базікають, як баби. Чи зможете ви якось пригасити Це діло через Даллеса? Він зоологічний у ставленні до червоних.

— Але це не Москва, а Пекін.

— Байдуже.

— Він вважає, що вся суперечка між Москвою й Пекіном — це далекий стратегічний план червоних, щоб приспати нашу пильність…

— Так, він ніколи по-справжньому не вивчав марксизму, йому важко зрозуміти суть різнобіжностей між Кремлем і Пекіном… Ви праві…

— Що ви можете запропонувати? — запитав Дігон, — На карту поставлена моя репутація…

Дорнброк заплющив очі й стримався: йому хотілося зараз розсміятися. Дігон проковтнув гачок. Дорнброк давно готував цей удар. Він зараз перевіряв Дігона. Той на якусь мить показав свою занепокоєність, більше того — переляк, і Дорнброк зробив висновок, що Дігон ніяк не консультував свої торгові операції ні з державним департаментом, ні з ЦРУ, які могли б санкціонувати його торгівлю з Китаєм, у плані загального зондування, вигідного урядові. Дорнброк зараз дістав ще одне підтвердження своєму давньому переконанню, що Дігон у всіх своїх операціях дбає тільки про свої власні вигоди і аж ніяк не про вигоди Америки. Головне, що Дігон тепер у нього в руках. Він тепер піде за ним, за Дорнброком, а Дорнброк у всій азіатській комбінації ставить собі за мету не корисливі вигоди концерну, а майбутнє німецької нації, яка повинна бути нацією із своєю надпотужною зброєю. Для цього він ладен пожертвувати сотнями мільйонів марок… Треба вміти втрачати: тільки така людина, яка вміє втрачати, може нарешті знайти.

…Айсман дожидався виклику в сусідній кімнаті. Вона була обшита блакитним атласом. По розводах наввипередки бігали меткі зелені зайчики — по морю пливли дрібні швидкі хвилі, поглинаючи одна одну.

Коли його запросив Дорнброк, Дігон втупився своїми чіпкими витрішкуватими очима в Айсмана й миттю оцінюючим поглядом обмацав його постать, обличчя, костюм; Айсман відзначив, що американець звернув увагу навіть на його кульгавість, хоча, коли він стояв, кульгавості не було помітно.

— Доповідайте план можливих заходів, Айсман, — сказав