Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

Арголіди, щоб боронитись не тільки від чужинців, але й від бунтів підкорених тубільців.

Палаци, фортеці, а також царські гробниці є наочне свідчення всемогутності мікенських царів. Циклопічні мури величезних будівель — це робота безлічі рабів, пригноблених тубільців. Отже, ахейські князівства були рабовласницькі держави. Правили в них деспоти-князі, зв’язані між собою як родичі й союзники. Але згодом цар Мікен здобув гегемонію над ними. Фукідід розповідає, що троянський похід Агамемнон організував «як наймогутніша людина свого часу».

З 1700 року до нашої ери ахейці підпадають під вплив вищої крітської культури. Ахейські царі ввозять із Кносса художні ювелірні вироби та інкрустовану зброю; придворні дами одягаються за крітською модою. Таким чином виникла єдина культура, яку історики назвали мікенсько-мінойською. Проте ахейці не позбулися властивих їм рис — суворості й мужньої сили; на відміну від крітян, вони носили бороди й вуса, а життя своє проводили в полюванні та воєнних походах.

Фукідід повідомляє, що ахейці були й піратами. Але згодом вони створили військовий флот, який став грізним суперником крітського флоту. Починаючи з XV століття до нашої ери, Арголіда, напевне, під пануванням Атрідів, переростає в морську державу. Ахейці витісняють крітян з їхніх володінь, захоплюють Кіклади, далі острови Родос, Кос та Кіпр і навіть здобувають собі колонії в Малій Азії.

1440 року до нашої ери вони напали на Кріт і завдали йому такої поразки, після якої він уже не зміг підвестися на ноги. Хвилюючі сліди цієї історичної події можна ще й нині побачити в руїнах і попелищах, знайдених під час розкопок крітських палаців. Треба гадати, що перед нападом на острів десь в Егейському морі відбулася вирішальна морська битва. Розгромивши могутній крітський флот, бородаті ахейські воїни вдерлися до покоїв царя Міноса, на пень вирізуючи тих зніжених царедворців, яких так колоритно й тонко зображено на фресках палацу.

Скажемо ще кілька слів про крітське письмо. На глиняних табличках, викопаних у Кноссі, Еванс вирізнив три послідовні фази розвитку крітського письма: вживані найдавніше ієрогліфи, лінійне письмо а і найпізніше лінійне письмо б, яке виникло в золотий вік Кріту. На більшості табличок ми бачимо саме цей останній тип письма.

1948 року чеський учений Бедржих Грозний зробив хвилююче повідомлення про те, що він розшифрував лінійне письмо б, над яким роками даремно мучилися найвидатніші мовознавці. Метод, застосований Грозним, надзвичайно складний — щоб його зрозуміти, треба знати багато мов Стародавнього Сходу, бо ними вчений користувався як допоміжним матеріалом.

Однак після смерті Грозного доведено, що цей метод хибний, що він завів ученого на манівці. Прочитав лінійне письмо б англієць М. Вентріс — архітектор за фахом і великий любитель лінгвістичних досліджень.

Річ у тім, що таблички з лінійним письмом б знайдено не тільки на Кріті, але й у самій Греції, де панувала мікенська культура ахейців. Отож учений прийшов до думки, що те письмо потрапило в грецьку мову в своїй початковій формі, — ієрогліфами та лінійним письмом а користувалися крітяни, а лінійним письмом б — найдавніші предки греків, аж поки — через кілька століть — вони не присвоїли собі значно зручнішої абетки фінікійців.

Гіпотеза була дуже влучна. Користуючись «класичною грецькою мовою як допоміжним знаряддям, Вентріс прочитав ряд табличок, знайдених на грецькому материку. При цьому він потвердив, що те письмо складається з фонетичних знаків, які виражають склади, а також із знаків малюнкових. Учені різних країн працюють далі, щоб розшифрувати це письмо.

Прочитані досі тексти — це тільки списки, рахунки і реєстри, але вони цілком певно підтверджують двоє історичних припущень: по-перше, що ахейці були греками, і, по-друге, що то саме вони завоювали Кріт, — про це свідчать таблички з їхнім письмом, 1700 штук яких знайдено в руїнах Кносса.

Незнання крітської мови — серйозна перешкода, яка не дає можливості прочитати ієрогліфи і лінійне письмо а. Та справа не тільки в цьому. Поки що знайдено дуже мало табличок з обома типами письма, і вченим не вистачає наукового матеріалу. Отже, походження крітян лишається таємницею історії.

Загарбавши Кріт, ахейці почали думати про нову здобич. У XIII і XII століттях до нашої ери, уклавши союз із деякими народами Анатолії, вони двічі намагалися захопити Єгипет. Але обидва рази, як повідомляють єгипетські написи, фараони відбили їх і розгромили.

Єгипетські поразки аж ніяк не втихомирили ахейців-завойовників. Над Гелеспонтом височіла Троя — стародавнє людне місто й неприступна фортеця, яка з давніх-давен славилася своїми багатствами й розкішшю. Вигідно розташована на межі Європи й Азії, Троя прибрала до своїх рук усю торгівлю Анатолії, Азії і південного узбережжя Чорного моря.

Під її мурами щороку відбувалися ярмарки, на яких купці з усіх країн світу продавали й купували найрізноманітніший крам.

Через Трою крітяни ніколи не могли в торгівлі перемогти Анатолії. І ніколи вони не почували себе такими дужими, щоб подолати Трою, бо для цього не вистачало самого флоту — треба було мати ще й сухопутне військо, яке вміло б провести облогу, знало б, як руйнувати фортечні мури. А такого війська крітяни не мали.

Ахейців принаджувало не тільки золото, зібране в троянському палаці, але й великі можливості, які відкрилися б для їхньої торгівлі після завоювання міста. Вони вирушили на Трою, і після десятилітніх зусиль, близько 1180 року до нашої ери, зруйнували її.

Та не дуже довго тішилися завойовники своєю перемогою. Приблизно через вісімдесят років з півночі прийшли нові варварські грецькі племена — дорійці, предки пізніших, «історичних» греків. Це були хоробрі й суворі люди; незабаром вони захопили й зрівняли з землею фортеці в Мікенах, Тіринфі та Орхомені, завоювали Пелопоннес, Кріт і острови Егейського моря, дійшли навіть до Малої Азії.

Мікенсько-мінойська культура почала занепадати. Над егейським світом настала ніч варварства. Але з мороку грецького середньовіччя до нас дійшли перекази про Кріт і троянську війну; їх передавали з уст в уста мандрівні народні співці. Через кілька сот років Гомер зібрав усі ці легенди й створив два шедеври епічної поезії — «Іліаду» та «Одіссею». Вони, мов ранкова зоря, провіщали нову еру відродження та культурного розвитку, яка незабаром мала яскраво засяяти над материком і островами Греції.

ПОМПЕЇ І ГЕРКУЛАНУМ

МІСТА, ПОХОВАНІ ЖИВЦЕМ

В Кампанії, над Неаполітанською затокою, стояла сонячна серпнева погода. З моря віяв свіжий солоний вітер. У блакитному небі, сповнюючи повітря радісними криками, літали зграї мартинів.

Синьо-золота затока рябіла пласкими човнами, з яких рибалки закидали у воду