Деніел Кіз - П'ята Саллі

– І скільки чекати?

Він поставив лопату назад у сарай, а тоді повернувся до будинку, гукаючи їй через плече:

– Ісусові три дні знадобилося. Думаю, стільки зазвичай і треба. Або так, або поки її хтось не поцілує. Ти просто наглядай за могилкою, і не забудь покликати мене, коли камінь почне рухатись. Я хочу бути поблизу, коли ти побачиш, як вона воскресне і буде як новенька. А коли мама прийде, не розповідай їй, що ми зробили. Ми ж хочемо влаштувати їй несподіванку з новою лапкою Сіндерелли і так далі. Просто скажи, що вона померла, і ми її поховали. Ото й усе.

Саллі пильнувала за могилою, доки зовсім не стемніло й мама змусила її зайти в дім.

— Я не розумію, як це трапилося, — сказала мама.

Фред озвався з-за газети.

— Ну, Вів, я сам був у шоці. Саллі просто взяла та й прибила те мале кошеня каменюкою. Взяла та й пробила їй голову.

Саллі вже розтулила рота, щоб заперечити, розповісти, що то він їй сказав, але Фред знову заговорив:

— Знаєш, те дитинча робить різні злі речі та бреше, а потім вдає, що не пам’ятає нічого. Я на власні очі все теє видів і закопав її на задньому дворі.

Саллі відправили спати, але вона не могла заснути, намагаючись зрозуміти, чому Фред розказав цю історію таким чином. Можливо, щоб це було ще більшим сюрпризом, коли Сіндерелла оживе своїм другим життям, нова та здорова. Її мама буде вражена, правда?

Наступного дня в школі вона не могла зосередитись і вчителька насварила її за те, що ловила ґав. Після школи вона повернулася на задній двір, сіла та наглядала за могилою, поки мама не повернулася та не прикрикнула на неї за те, що вона така злобна дитина й творить такі жахливі речі.

— Почекай до завтра, — сказала Саллі матері. — Ти будеш здивована.

Вів’єн похитала головою та сказала, що Саллі з кожним днем стає все скаженішою.

Наступного дня йшов дощ. Учителька в школі дозволила їм малювати. Дівчинка намалювала Сіндереллу з усіма чотирма лапками, але один однокласник сказав, що малюнок неправильний, бо насправді у Сіндерелли не було лівої передньої лапи.

Саллі пояснила, що на малюнку вона зобразила, як Сіндерелла виглядатиме, коли воскресне, бо використала тільки одне зі своїх дев’яти життів та переродиться зі всіма чотирма лапками…

Якась інша дитина сказала, що у котів насправді немає дев’яти життів. Вони почали сваритися, поки вчителька нарешті не припинила їхню суперечку та не сказала:

— Саллі, я мушу погодитися з Ненсі. Це фантазерство — як Санта Клаус або Зубна Фея — а ви вже достатньо дорослі, щоб знати, що в реальному житті…

Саллі витріщилася на неї.

— А як щодо Біблії? Як щодо того, що Христос воскрес у Великодню неділю? Це теж фантазії?

— Ти запитуєш, у що я вірю?

Саллі кивнула, а її очі наливалися слізьми.

— Особисто я не вірю у Воскресіння, Саллі. Ті, хто мають віру, вірять. Хто не має, вважають, що це чудова казка, яка допомагає нам прийняти смерть.

Губи Саллі затремтіли. Вона окинула всіх навколо диким поглядом.

— Ви брешете. Ви всі брешете. Сіндерелла переродиться. Сьогодні її воскресіння. Я йду додому і подивлюся, як вона вилазить зі своєї могили.

— Саллі, зажди!

Але вона покинула свої книжки та светр на парті, й не встигла вчителька її зупинити, як Саллі вибігла з класу, а потім на вулицю.

Хоча додому було приблизно милю, вона пробігла, відсапуючись, всю дорогу під дощем. Вона думала, що груди розірвуться, але зупинитися не могла. Мусила дістатися туди. Мусила побачити все сама.

Коли вона дісталася до заднього двору, над очима звисало її мокре волосся, а тіло трусилося. Вона витріщилася на камінь. Та він не рухався. Пройшло три дні. Саме час. Сіндерелла мусила вилізти.

Можливо, камінь заважкий, подумала Саллі. Вона відсунула його та очікувала в мокрій землі якихось ознак руху. Скоро Сіндерелла видряпається з ями та зістрибне їй на коліна з усіма лапками і вимастить сукню Саллі, але вона не зважатиме.

Саллі чекала. Вона сподівалася, що це станеться до того, як повернуться мама з Фредом. Хотіла побачити все першою.

Подумавши, що Фред, мабуть, надто сильно рискалем притиснув землю, вона розпушила її, щоб Сіндереллі було легше вилізти. Вона шкребла землю пальцями, яка легко відходила. Доки Саллі копала, то час від часу зупинялася, щоб подивитися, чи не рухається нічого внизу. Вона копала… і копала… поки нарешті торкнулася мокрої шерсті та відчула запах зогнилого тіла. Вона стерла бруд із закоцюблих лапок та голови… і побачила дірку в тому місці, де вона розбила череп.

Можливо, якщо вона поцілує її, то відбудеться диво, і кішка прокинеться. Саллі приклала губи до мокрої шерсті. Вона відчула якийсь порух — щось залоскотало — кошеня ожило! Тоді Саллі відсторонилася і побачила хробаків, які виповзали з кривавої рани. Вона не могла плакати. Вона не могла дихати. Вона кричала…

Крик переріс у сміх.

Мати Саллі та вітчим вибігли з будинку, бо почули крики, але побачили, як я стою над розкопаною могилою та сміюся, і не могли зрозуміти, що трапилося.

— Саллі, що ти робиш? Ти здуріла?

Як я могла пояснити, що мене звати не Саллі? Що я була Сіндереллою. Я не просто воскресла, а й перетворилася з кошеняти на маленьку дівчинку через магічний поцілунок, і що це було найбільшим дивом із усіх.

— Вона геть клепки розгубила, — сказав Фред. — Завжди тобі говорив. Ти глянь. Жодних почуттів. Безсердечна. Вбила те бідне мале кошеня, а тепер викопала його і сміється. Ту малу треба в дурку здати.

Її мати схопила лопату та прикрила кошеня землею. Тоді вона вхопила мене за брудну руку та сказала:

– Іди до своєї кімнати та сиди там цілий день. Саллі, ти — зла дитина.

Я не знала, чому вона називає мене Саллі. Я знала, що я не Саллі. А тоді подумала. Насправді — я Деррі, від середньої частини Сін-дер-елла, від серця імені. Деррі — це я. Тож коли її мама назвала мене Саллі, я тільки засміялася та сказала:

— Ви нічого не знаєте — ви обоє. — І пострибала собі, роздивитися кімнату Саллі та побачити все, що в неї було. І жила я собі, поживала та добра наживала.

П’ятнадцять

Роджер вивів мене з гіпнозу, уважно подивився та похитав головою.

— Вражає, як ти взагалі пережила таке дитинство.

Я розсміялася та сказала:

— Ти маєш на увазі мене чи