Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Коротко, але з повагою поклонившись вже не молодому домовласнику цього будинку, Северин попрямував до вітальні, де його вже чекали. Дід анітрохи не змінився, тільки зморшок на суворому обличчі зі все такими ж темними бровами стало трохи більше. Варто було онукові переступити поріг вітальні, як старий вовк обернувся. Скрипнуло важке інвалідне крісло, з якого вже багато років голова роду керував не менш впевнено, ніж інші, міцно стоячи на ногах. Бурштин уважного погляду з роками полиняв, але не втратив ні краплини сили та уважності. Це був ще сильний звір, від присутності котрого вовк Северина невдоволено заворушився десь в глибині єства.

«Тихо, друже, тихо…» – на мить заплющивши очі, Северин звернувся до свого сусіда по тілу.

– Северине, хлопчику, радий тебе бачити!

Голос старого вовка прозвучав несподівано тепло. Вочевидь онука він бачити був радий, втім уважний та гострий погляд говорив набагато більше, ніж теплий тон голосу. Іриней був чимось серйозно стурбований.

– Діду, – вклонившись, з повагою озвався Северин.

– Сідай, побалакаємо. Ти зараз прямуєш у самісіньке зміїне кодло, – махнувши на крісло біля каміна, неквапливо промовив старий.

Вже опускаючись в крісло, Северин несподівано для себе згадав, як лише нещодавно чув вже щось про зміїне кодло. Щось здивоване та розлючене, що зараз змусило його ледь помітно посміхнутися.

– Ти не про матір спадкоємців та молодших принців.

Чоловік не питав, він і без того чудово знав відповідь на це питання. Тому й Іриней не став витрачати задарма час та лише повільно відхилився назад, щоб остаточно посерйознішати.

– Як пройшла дорога? – раптом запитав він.

– Погано, – у розмові з дідом не було сенсу щось приховувати, тому Северин лише тяжко зітхнув. – На зимівник напали песиголовці. Про це тобі, певно, вже доклали?

Не перебиваючи онука, Іриней кивнув, що анітрохи не здивувало. Вкрайга була їх рідним домом. Зараз, повітря Золотої запони гірчило від отруйного присмаку небезпеки, не дивно, що старий Зоря затиснув у залізному кулаку всіх своїх шпигунів.

– В дорозі на нас напали вовкулаки, троє. Ким би не був заклинач, та йому запропонували, щось насправді вагоме за таке самогубство.

– Його не впіймали?

У відповідь Северин лише повільно похитав головою.

– Мені не вдалося б вийти з цієї сутички без втрат, а в мене на руках було два дівчиська. Довелося кликати її.

Далі пояснювати не довелося. З вовкулак сніжні панни випили життя, а ось перевертня забрали з собою. Про те, щоб допитати його не могло бути й мови.

Поліно в каміні раптом голосно тріснуло в тиші, що на мить запанувала у вітальні. Це було не та згадка, яку варто було б розвивати. Вона все ще приносила біль.

Врешті-решт мовчання перервав Іриней. Склавши долоні на колінах, прикритих сірим пледом, він заговорив:

– Я покликав тебе попередити. У Фарзі щось діється. Щось недобре і може й краще, що лис зараз з тобою. Він – королівська кров. Але біда в тому, що в зміїськах також та кров. І якщо не залишиться лисів, на престол цілком може заповзти змія. Прямих доказів я не маю, та чую, що то справа рук Шалара та його матінки. Та зміюка зі шкіри вилізе, щоб посадити на престол саме його з братиком.

Слова діда не здивували Северина. Він не був заглиблений в усі деталі життя королівського двора Фарги, та й того що знав було досить. Спадкоємці та молодші близнюки не ладнали між собою. За старших був король, за молодших – дружина короля, котра так і не стала коронованою королевою.

Ображена амбітна жінка, котра не могла не спробувати відігратися. І про що тільки думав монарх, коли дозволив таке приниження?

Ця думка змусила Северина трохи спохмурніти.

– Чому в королівській сім’ї пішов розкол? Це сталося після смерті брата короля, здається.

У відповідь на це Іриней раптом ледь помітно та легко посміхнувся. Настільки легко, що онук відразу зрозумів: зараз буде крутити вуха.

– То не важливо. Знай одне, Шалар – ось хто серйозний противник для тебе. Він розумний, впертий та хитрий. Його брат чудовий алхімік, а його мати інтриганка. Я впевнений, що у Фарзі вже сплетено набагато більш витончене мереживо інтриг, ніж я можу бачити. Втім, вже те, про що мені доклали вражає. Я розповім тобі про все, ти маєш бути готовий до того, що довіряти ти зможеш лише собі та нашому роду. У Фарзі в тебе не буде тих, в кому ти можеш бути впевненим.

Уважно слухаючи діда, Северин кивнув. Він чудово розумів, що його чекає надзвичайно тяжка робота. Так, працювати він буде для захисту спадкоємців, але хто сказав, що на них можна буде покластися? Ні, щоб тому ж Ларису реабілітуватися в його очах, йому доведеться ще постаратися. Есшат був вартовим для спадкоємця, на нього також не варто покладатися. Якщо щось піде не так, він буде підпорядковуватися тому, кого назвуть наступником престолу. А що коли не пощастить і ним стануть бляклі змії?

Ні, так ризикувати він не може!

Про чарівницю й мови бути не могло, їй самій нянька не завадила б. У вірності дівчини може сумніватися й не доводилося, але вона все ще була надто відкритою та емоційною.

Втім, емоційною була й друга знайда. Тільки емоції в неї довгий час накопичувалися, щоб у критичний момент зірватися. Згадка про розгнівану дівчину, озброєну полінцем проти принца викликала посмішку.

Хоча з такою підмогою страшно може бути тільки за те, що вона повернеться супроти тебе.

– Щось розповісти хочеш?

Кліпнувши, Северин гойднув головою, зрозумівши, що затягнув паузу.

– Нічого, то дурне. Я готовий слухати.

Скинувши голову, чоловік глянув на діда. Той уважно спостерігав за ним та якось особливо хитро посміхався з якимось молодецьким вогником в очах. Наче помітив в онукові щось таке, що Северин не помічав і сам.

– Завтра. Зараз йди додому відпочинь, а завтра зазирнеш на вечерю разом з гостями. Все ж молодий лис може і повинен стати королем, нам варто встановити приязні відносини.