Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Добре, діду.

Говорити, що приязні відносини в них розпочались з тричі дурня в бік спадкоємця не варто було. Інакше дурнем назвали б вже його. Замість цього Северин піднявся та наостанок з повагою поклонився діду.

Звістка про те, що надвечір їм доведеться їхати на зустріч до шановного та славнозвісного голови роду зіпсувала день, котрий так чудово розпочався десь біля обіду. Прокинувшись у теплій постілі, Зоря не спішила вставати та навіть подумувала було знову задрімати, але ці плани безсовісно зруйнувала подруга.

До її честі, в кімнату вона не вирвалася і спершу обережно зазирнула. Тут Зоряна допустила страшну помилку. Замість того, щоб прикинуться сплячою, вона поворушилася та зітхнула. Далі доля покотилася сніговою кулею.

Натхненна Симона одразу ж кинула їй пакунок з одягом та гепнулась на постіль подруги так, що та ледь не злетіла з її другого боку.

– Ну й на який коренеплід мені туди пхатися? – приречено спитала Зоря, вже упакована в темну теплу сукню, від якої нещадно свербіла шия.

Ні, одяг для цього світу був доволі якісним, навіть дорогим, що захоплено повідомила Симона, але для жителя синтетичного часу аж занадто натуральним. Не рятувала навіть нижня льняна сорочка.

– А коли ще випаде можливість побачити самого Іринея Зорю! – вигукнула Симона.

Після отриманої звістки вони разом з Ларисом та Есшатом зібралися у вітальні на другому поверсі. І поки чоловіки просто розслаблялись, Зоряна похмуро кривилася, Симона натхненно чепурилася. Проста за фасоном закрита сукня зі скромною вишивкою біля коміра Симони відрізнялася від сукні подруги тільки кольором. Темно синім у Зорі та червоним у неї. Втім дівчина виглядала в своєму наряді, як вишукана панянка, особливо коли зібрати волосся в акуратну зачіску все ж вдалося, тоді як подруга…

Похмуро зітхнувши, Зоря провела долонею по волоссю та вже на маківці загрузла. Вимите та не прочесане з вечора, на день воно додало дівчині краплину природної автентичності. Тепер її голову цілком можна було сплутати з гніздом.

«Кому б доплатити, щоб позбавитися такої рідкісної можливості…» – похмуро подумала дівчина та все ж вийшла до кімнати, щоб повернутися із гребінцем.

Ні, вона цю компанію сам на сам не залишить! Тут варто мигнути, а вони вже спланували чергову самовбивчу безглуздість, їх варто контролювати. Саме тому прочісування пройшло в трохи напруженій тиші. Якщо чарівничий гурт і збирався обговорювати якісь таємні таємниці, картина страшної екзекуції зламала ці лиховісні наміри.

– У її світі в гості з волоссям на голові ходити не прийнято? – на третій хвилині обережно запитав у Симони Есшат.

Він за час дороги говорив мало та виглядав здебільшого або похмуро, або відсторонено, або похмуро-відсторонено, та зараз пройняло навіть його.

Пирхнувши, чарівниця трохи застуджено шмигнула носом, піднялася з крісла та підійшла до подруги.

– Зорянко, давай я допоможу. Хіба тобі зовсім не цікаво побачити таку відому особистість?

Першим поривом було відповісти категоричне «ні». Втім, варто було поглянути на трохи насуплене обличчя подруги, як «ні» стало менш категоричним, а дерев’яний гребінь, яким вона управляла, як граблями, все ж перекочував у руки Симони.

– Сім-Сім, зараз мені нічого не цікаво, бо я не маю чіткого розуміння де та що я можу казати, а де мені краще мовчати. А якщо пан Іриней настільки розумний та хитрий чоловік, то вдати рибку не вдасться. Навіть зважаючи на те, що щось мені вже про ваш бедлам таки відомо, я все ще боюся, що я ляпну щось не те та підставлю тебе особисто. І оту руду почвару краєм.

– Я зараз вмру від такої турботи, – кисло посміхнувся Ларис.

– Не вмреш. Як твій охоронець я тебе врятую. Штучним диханням, щоб жити точно захотілося, – несподівано доєднався до розмови Есшат, та й взагалі поглянув на Зоряну схвально.

Та перейнятися тим феноменом дівчина не встигла. Симона взялася за гребінець, а з очей посипалися іскри. Відразу згадались ті страшні часи, коли волосся в неї було до поясу та пов’язані з цим проблеми.

– С-с-симоно, звідки в мене стільки волосся там? – відчуваючи, що ще трохи й в неї потечуть сльози, Зоряна вчепилася пальцями в крісло.

– З голови, – не забарилася з відповіддю добра подруга. – Наступного разу спочатку розбереш волосся, просушиш і тільки після цього підеш спати. Взагалі, яке в тебе гарне волосся, густе таке. Нащо обрізала?

З орієнтиром на відчуття, густе волосся в неї було до того, як його торкнувся гребінець. Зараз воно стало пропасинковане, як городні помідори.

– Чоловікові дуже подобалися довгі коси.

Все ж не стримавшись, Зоряна шмигнула носом та не одразу зрозуміла, чому в кімнаті знову запанувала тиша. Ще не зовсім розуміючи, що не так, вона обережно розплющила очі та роззирнулася, щоб одразу зустрітися із зацікавленим поглядом Лариса. Есшат так яскраво цікавість не проявив, але погляд також зупинив на ній. Та не ці двоє були найстрашнішими.

– Ти що заміжня?

У голосі Симони виразно сплелися здивування, розгубленість та образа. Ще б пак, за весь час, що вони провели у дорозі, подруга і словом не обмовилася про свої зміни в сімейному стані. Втім Зоряна у відповідь лише стиснула плечима.

– Була декілька місяців, потім розлучилася, – незворушно відповіла вона та обережно торкнулася волосся.

Те виявилося на місці, хіба що було трохи пухнастим та не спішило влягтися. Втім, трохи краще за гніздо, та й добре.

– Не витримав такого щастя, як ти? – гмикнув Ларис.

– Я не витримала такого щастя, – повернула йому трохи насмішкувату посмішку Зоряна та піднялася з місця, щоб глянути на подругу.

Та запитально підняла брові та шмигнула носом. І якщо з Ларисом ще можна було перекидатися гостротами, Симоні все ж щось відповісти доведеться.

– Ми не зійшлися характерами та я вирішила, що нам краще розлучитися, – все ж максимально коротко та м’яко промовила вона.