Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

«Від болю страшенно нудило. Болісно яскраве біле світло та гіркий аромат лікарні викликав бажання якнайскоріше вмерти, або бодай втратити свідомість. Там, в тиші й темряві можна буде відпочити.

Втім темрява все не наставала, а коли свідомість затягло маренням, його пронизав гидотний солодкий аромат лілій. Він огортав сприйняття, від нього не було рятунку і в тому капкані нав’язливого аромату раз за разом спливали слова:

Звикай. Призвичаюйся. Забудь.

Забудь про зимовий ранок та сіру холодну весну. Забудь та звикни, якщо ти тут. Якщо ти не покинула. Підкорися та прийми, призвичайся. А коли ні – то закрий очі та рота, доки їх тобі не стулили.»

Спогад змусив на мить прикрити очі. То було минуле. Минуле, котре добре так пошкодило її стриманість, але то все ще було минуле, котре вже не тягнуло її назад. Вона знала, що була правда була за нею. Це допомогло вижити, відстояти себе.

– Ти вирішила, отже чоловік тебе чимось не задовольнив.

Голос Лариса прозвучав упевнено. На жаль, клятий лис був уважним до деталей і тим кожного разу відверто бісив. Саме тому Зоря трохи роздратовано стиснула губи та озирнулася на нього.

– А ти жити не можеш без докладного опису цього епізоду мого життя?

Рудий у відповідь картинно вигнув брові, на мить задумався та розплився у посмішці.

– Саме так. Можливо ти вбила свого чоловіка та ми маємо бути обережними!

Куток губ Зоряни нервово смикнувся. Тоді ні, але зараз… О, зараз вона була страшенно близька до того, щоб вбити одного чоловіка. Втім, голос дівчини прозвучав спокійно, навіть м’яко:

– Ні, він залишився живим. Між нами сталася ґрунтовна бесіда, після якої я поставила йому простий ультиматум. Якщо ця бесіда повториться, то в її результаті я може із в’язниці вийду, а ось він з кладовища вже ні. Це все, чи тобі в ролях її розіграти? Чур, за чоловіка будеш ти. Я ж дівчинка? А дівчата завжди мріють про принців на білих конях.

Трохи не стрималася, на кінець фрази до голосу все ж просочилася краплина отрути, втім це вже було маленькою перемогою. Вдалося стриматися й не зірватися. Може в цій подорожі все ж буде користь? З такою постійною нервовою фізкультурою вона все ж навчиться тримати емоції при собі?

Посмішка рудого зав’яла. Якщо він і готував який кпин, то все ж залишив при собі. Тільки погляд ковзнув по обличчю Зоряни кудись трохи в сторону. Певно до примітного шраму. Брова принца повільно вигнулася. Він нічого не питав, але Зоря у відповідь похмуро посміхнулася.

Так, він все правильно зрозумів і якщо в ньому є бодай краплина совісті… Можливо знайшлася, а можливо й ні, запитання залишилося відкритим. Погляд Лариса ковзнув трохи далі, до дверей до вітальні, звідки несподівано потягнуло прохолодою. Буквально та фігурально.

Туди ж глянув Есшат, Симона й останньою обернулася Зоря, щоб зустрітися поглядом з Северином. Вовк дивився прямо на неї. Зазвичай спокійний вираз обличчя зараз був трохи напруженим. Між бровами залягла зморшка, а погляд бурштинових очей… Здавалося повіки раз за разом прикривали вхід до самісінького Пекла.

Дивне, моторошне, та чимось чарівне видовище затягувало. І якщо першої миті Зоряна хотіла вже звично скинути голову та схрестити руки на грудях, вже другої застигнула. Те, що вона прийняла за полум’я пекла, раптом стало схожим на вогонь багаття посеред нічного зимового лісу. Знайомого багаття, котре дарувало дивні почуття, наче…

– Пане? – коли тиша знову сталася якоюсь аж надто вже напруженою, обережно подала голос Симона.

Кліпнувши, перериваючи те дивне видіння, Зоряна спохмурніла та спішно відвернулася. Серце в грудях чомусь стукнуло особливо сильно, наче вона пробігла крос.

– Екіпаж готовий, час їхати.

Закусивши губу, Зоря кинула швидкий погляд на Северина, та одразу ж сама на себе розсердилася. Чого вона ото поводить себе, як якесь сентиментальне дурне дівчисько! Чогось собі вже навигадувала та стріляє збентеженими поглядами! Тим паче, що обличчя чоловіка знову було спокійним і скоріш за все їй просто привиділася якась дурість. Базікалом Северин не був, тому просто чекав, доки вони завершать теревенити. А якщо і було щось, то його радше роздратувала затримка. Ще б пак, їх запросив такий поважний пан, а вони воду варять!

Розсердившись на саму себе, дівчина рішуче тряхнула головою. Здається, вона начиталася, а ще більше написалася до романтизму головного мозку. Втім, чомусь це не заспокоїло, а ще більше роздратувало. Глибоко зітхнувши, дівчина просто схопила подругу під руку. Їм ще треба було кожушки забрати. І бажано вправити дорогою собі мізки, щоб вони працювали, як треба, а не вигадували всіляку дурню.