Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 14. В гостях у живої легенди

Слова подруги надовго вибили ґрунт з-під ніг Симони. Учениця останнього курсу академії магії, вона все ще не відчувала себе достатньо дорослою, щоб настільки серйозно підходити до коротких романів у декілька побачень. Весілля… Це було щось з іншого світу, а ось виходило, що той світ був зовсім поруч. Просто вона ще не доросла до нього.

Ця думка настільки засмутила дівчину, що опам’яталася вона тільки коли до екіпажу вслід за ними з Зоряною забралися й Есшат з Ларисом.

– А пан Северин? – здивувалась вона.

– Здається він до нашої психлікарні не доєднається, – задумливо відповіла Зоряна, виглядаючи у віконце.

Дівчина якось задумливо покусала губу та опустила фіранки, щоб відкинутися на спинку сидіння. Чорне з червоним волосся, абияк пригладжене гребінцем від надто різкого руху розтріпалося та частково знову стало дибки.

– Звичайно, чорні кульбабки не можуть не налякати, – не змовчав Ларис.

Іронічно мружачи безсовісні очі, він спробував було простягнути ноги, втім одразу отримав стусан по гомілці від Зоряни. Вона не збиралася поступатися особистим простором заради його зручності. А ось Симона нарешті змогла стрепенутися. Ось і яка вона тоді подруга, якщо не може навіть у таких дрібницях допомогти подрузі!

– Ось не намовляй, Зоря красуня. Зараз я укладу їй волосся і все буде чудово! – розсердилася Симона та з ентузіазмом розвернулася до подруги.

Втім, вона її радості не поділяла та на яскраву посмішку відповіла трохи настороженим поглядом.

– Я можу чаклувати! Так, в мене чудово виходять побутові чари. Ось, я собі волосся вкладала! – вигукнула Симона та торкнулася короткої пишної коси.

Настороженість на обличчі Зорі змінилася скептицизмом. Особливо яскраво він проявився, коли дівчина кинула короткий погляд на чоловіків. І якщо обличчя Есшата відображало лише нудьгу, Ларис посміхався з передчуттям чогось цікавого.

– Не треба… Врешті-решт я не монарша особа, щоб до моєї зовнішності були якісь захмарні вимоги.

Здивовано вигнувши брові, Симона на мить навіть рота відкрила. В чомусь вона, звичайно мала рацію… Але не в цьому світі та часі. Думки подруги несподівано підтримав та озвучив Есшат. Жваво скинувши голову, дракон поглянув на Лариса, котрий якраз відвернувся до вікна.

– О, повір, до монарших осіб у Фарзі вимог також не багато. Є хіба що побажання. Щоб одяг взагалі був.

Слова друга викликали у Зоряни жвавий інтерес, а ось Симона трохи нервово потерла вухо. Таке треба було не розповідати, таке треба було бачити власними очима. Щоправда, тоді ті очі треба буде промити спиртом.

– Пані матінка принців доволі екстравагантна особистість… – обережно промовила Симона, намагаючись підібрати якомога м’якші слова.

Одночасно дівчина швидко подивилася на Лариса. Той лише стиха пирхнув та закотив очі. Він міг розповісти багато чого, але поки що стримувався. І зовсім не тому, що дуже поважав матінку.

Скориставшись нагодою, Симона швидко ворухнула пальцями, щоб сплести заклинання для подруги.

– А принци? – зацікавилася Зоряна та відразу ж підозріло глянула на Симону.

Та у відповідь лише невинно покліпала великим блакитними очиськами. Так, побутові заклинання в неї супроводжувалися теплом, сяйвом, або звуковими ефектами, але каятися вона не стала. Тим паче, що увагу на себе перевів Ларис.

– А принці на всю маківку екстравагантні, – пирхнув він та все ж поглянув на співрозмовників.

Особливої уваги заслужила Зоряна, волосся якої пасмо за пасмом почало вкладатися з воронячого гнізда у щось хоч трохи більш прийнятне.

– Самокритично, – не змовчала Зоряна та тільки іронічно блиснула прозорими синіми очима. – А молодші?

Невинне запитання змусило Лариса скривитися так, наче в нього разом занили не тільки зуби, а й вухо та п’ятка.

– А серед молодших той же розклад. Є Алар та Шалар. Алар розумний, Шалар хитрий. Тому в усіх скандалах Фарги почесне перше місце ділять між собою Шалар та Ларис… – охоче заговорив Есшат та поглянув на друга. – Хоча рудий поки лідирує.

– Ну дякую, любий друже, – кисло усміхнувся у відповідь Ларис та все ж зітхнув.

Розмова йому вочевидь не подобалася, та перебивати він не збирався. Він принц, спадкоємець престолу, та ось так, сам на сам як зараз він був перш за все їх другом. А друзі мають повне право жартувати один з одного. Та плюс друзів у тому, що вони знать, коли й над чим жартувати можна, а над чим ні.

Втім, часу на смішки залишилося небагато. Екіпаж м’яко рушив з місця. Ледь помітна тряска була майже не відчутною, навіть якоюсь дрімотною. На деякий час запанувала затишна тиша, у якій було так легко знову задрімати, особливо зважаючи на те, що Симона недоспала свою норму сну.

– А ваш батько?

Запитання висмикнуло Симону з напівдрімоти. Сонно закліпавши очима, дівчина роззирнулася та глянула спершу на подругу, а потім на Лариса. Той з відповіддю не спішив. Замислено схиливши голову набік, чоловік ледь помітно усміхнувся. Ця тема йому подобалася набагато більше.

– Найкращий, – коротко на гордо відповів він.

Скептицизм на обличчі Зоряни був яскравим настільки, наскільки це можливо. Симона навіть трохи напружилася, адже відносини між нею та Ларисом були не надто теплими. Що, якщо вона пожартує, а йому те не сподобається? Він багато чого міг пробачити, або відповісти не меншою гостротою, але тут справа йшла про сімейну гідність.

Але переживала вона дарма. Позіхнувши, Зоря прикрила губи долонею, перш ніж невдоволено відіпхнути ногу, котру спробував розігнути лис коштом зменшення її особистого простору.

– А дядько?

Уважно прислухаючись до розмови, Симона тихо видихнула та крадькома потерла потилицю. Здається бійки все ж не буде. При цьому чарівниця не була впевнена, що до сутички справді не дійшла б справа. Хай би там як, але цю нову Зорю вона все ще знала не так добре, як хотілося б. А після того, що вона дізналася про її заміжжя дівчина взагалі відчула себе нещасною та дурною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍