Дроянда - Серце Вовка: Спадщина Кланів 2 частина , Дроянда

Тим часом у будинку батьків Василиси панувала спокійна, майже затишна атмосфера. Бабуся з любов’ю накривала на стіл, а дідусь сидів біля каміна, уважно спостерігаючи за Луцією.

— Ну що, внучко, розповідай, що в тебе на душі? — спитав він, розкурюючи стару люльку.

Луція тяжко зітхнула, склавши руки на грудях.

— А що тут розповідати? Вони мене не сприймають всерйоз. У всіх своє життя, а я... Я ніби тінь.

Бабуся сумно посміхнулася й поклала перед нею гарячу чашку чаю.

— А що ти сама хочеш, дитинко? Тікати від сім’ї чи щоб вони самі зрозуміли свою помилку?

Луція задумалася. Вона не хотіла тікати назавжди. Вона просто хотіла, щоб її почули, щоб її голос мав значення.

— Я хочу, щоб вони нарешті зрозуміли, що я теж важлива. Що я не просто їхня молодша сестра, яка завжди буде поряд, незалежно від усього.

Дідусь посміхнувся й легенько постукав по столу.

— Ось і відповідь, внучко. Якщо хочеш, щоб тебе чули, не мовчи. Якщо хочеш, щоб тебе бачили, не ховайся. Ти сильна. Покажи їм це.

Луція глянула на нього й відчула, як у грудях зароджується тепло. Так, вона сильна. І вона доведе це не словами, а вчинками.