Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

саме збирався пройтися молотом по розпеченому шматку металу, що його кліщами на ковадлі тримав підмайстер.

— Підкуватися треба.

— Зачекай, — Гриць кілька разів ударив, розбризкуючи помаранчеві іскри.

Іскри нагадали, як Гнат вів сестру-наречену до дуба. Гарний спогад... Він був так само щасливий, як і на власному весіллі.

— Одну підкову? — спитав коваль.

— Решту не завадить перевірити.

Упир форкав і копита наставляти не бажав — знав, до чого все йде, а він страх як не любив підковуватися.

— Третю також треба, — оголосив Гриць після оглядин.

— Треба — то роби.

Коваль, зазвичай охочий до баляндрасів, мовчав. Поки підмайстер тримав копито Упиря, а Гриць ладнав нову підкову, Гнат заспокоював коня, поміж тим спробував завести розмову.

— Ото крутимось, як ті млини, а все стоїмо на місці, — зазвичай ця глибока фраза оберталася початком розмови з будь-яким ремісничим.

— Угу, — тільки й буркнув Гриць.

Він безкоштовно витягнув Гнатові гнилого зуба, коли жоден знахар у навколишніх паланках не допоміг. Гриць завжди поводився як добрий приятель, то що могло... І тут Гната осяяло: клята книжка! От у чім справа! Треба було Буханевича спалити разом із його корчмою.

За роботу Гриць узяв повну ціну, хоч раніше не гребував поторгуватися.

— На чарку теж не запросиш? — спитав Гнат прямо.

— Часи змінюються, — відказав коваль. — Як послуги мої потрібні, то заходь. Але разом не питимемо.

Кілька секунд Гнат боровся із бажанням зацідити ковалеві в бороду, але натомість крутнувся на закаблуках та вийшов геть. До біса Гриця! Хай думає собі, що забажає.

У порожній «Нічній мавці» за шинквасом чатував сонний Тарасик.

— Пане Бойку! — привітався він голосно. — Давно не бачилися!

— Ти запам'ятав моє прізвище.

— Хіба ж вас забудеш? — усміхнувся Тарасик. — Чарку на особистий рахунок?

— Давай.

Після горілки прокинулася спрага, проте від другої чарки Гнат відмовився.

— Ви прибули зарано, пане лицарю, дівчата ще не приймають, але...

— Мені потрібен Шевальє. Він унизу?

Характерник знав, що цей день настане, знав ще відтоді, коли вперше потиснув руку бандита, та все одно почувався неготовим. Але зараз відступати не збирався.

— Не можу знати напевне, пане лицарю, — знітився Тарасик.

— Брехати навчися, шмаркачу.

Гнат розраховував на дрібку алкогольної рішучості, проте горілка не допомогла. Перед ніччю срібної клямри було не так лячно... Занадто довго він годувався з брудних рук. Шевальє, мабуть, захоче чимало в обмін на розірвання невидимого контракту. Та байдуже! Він виконає найбрудніше завдання, аби зіскочити з цього гачка. Заради родини. Заради мрії. Заради вбитого Павла. Заради себе!

У підвальному казино було тьмяно і задушливо. Тхнуло велелюдною вечіркою, що скінчилася кілька годин тому. Поміж гральних столів сновигали численні прибиральники.

— О, месьйо лицар! Радий вас бачити, мон амі, — Шевальє був, як завжди, бездоганно вбраний та свіжий, наче щойно прокинувся.

Він стояв за довгим столом, укритим стовпчиками монет й стосиками банкнот, та власноруч перераховував їх.

— Є щось магічне вранці після гри, — Шевальє вказав на гроші. — Люблю інколи особисто порахувати чистий прибуток. Мій рахівник дозволяє цю невинну слабкість... Авжеж, завжди все перевіряє після мене.

Шевальє розсміявся. Сьогодні він був у доброму гуморі.

— Дотик до цих грошей нагадує, з чим маєш справу, — чоловік покрутив у долоні дукача. — Так само з лярвами і трупами: треба повсякчас нагадувати собі, звідки ти й ким є насправді.

Він поклав дукача на місце, взяв натомість банкноти і помахав перед носом, торкаючись грошима тонких напар-фумлених вусиків.

— Мерзенний запах. Але спітнілі курви та обхезані мерці смердять не ліпше, — повідомив Шевальє. — Даруйте цей раптовий філософський відступ, мон амі. Рідко з ким можу поділитися, та що там — рідко коли такі думки спливають! Певно, день сьогодні такий... А підрахунок грошей як своєрідна вправа. Добряче провітрює голову.

Він посміхнувся.

— Ви прибули вчасно, мон амі. Маю важливу справу. Саме вашого масштабу.

— Я прийшов не для заробітку, — мовив нарешті Гнат.

— Половина платні авансом, — підморгнув Шевальє.

— Не цікавить.

— Шарман! Тоді навіщо? — здивувався Шевальє і глянув на годинник. — Для дівчат і казино зарано. А ви схожі саме на ту на людину, якій це вкрай необхідно.

Гнат видихнув.

— Я виходжу з гри.

— Он воно як, — Шевальє підкинув і вправно зловив фішку. — Сумна новина, мон амі. Що перестало влаштовувати у нашій співпраці?

Гнат скреготнув зубами. Постаті охоронців Шевальє ледь помітно перемінилися, напружилися — чекали тільки знаку.

— В Ордені мене підозрюють та ймовірно стежать, — якомога спокійніше пояснив характерник. — Я вже отримав попередження. На кону моє життя.

— Розумію, мон амі, — Шевальє зітхнув і поправив метелика.

Небезпечний жест. Гнат зосередився, готуючись до бою.

— Украй неприємна ситуація, — мовив нарешті бандит. — На жаль, сфери мого впливу обмежені. Серед вовчих лицарів я жодних важелів не маю. Якщо обставини складаються таким прикрим чином, мені зостається хіба подякувати вам за добру службу.

— Справді?

Він не розраховував почути ці слова так легко.

— Авжеж! Ви були чудовим і надійним союзником. Я ціную вас, мон амі, і переймаюся вашою долею, тому поміж нами віднині немає нічого, крім поваги та добрих стосунків, — Шевальє кинув фішку на стіл та простягнув руку. — Мої двері завжди відчинені для вас, пане лицарю.

— Дякую! — Гнат міцно потиснув долоню бандита.

Болото раптом випустило його.

— Не дякуйте. Принаймні не зараз, — Шевальє посміхнувся. — Дочекайтеся вечора! На знак дружби я вам дещо подарую. На коня, як то кажуть.

Характерник отримав вечір у «Нічній Мавці» за рахунок закладу, від цього відмовитися він не зміг. Напої та дівчата у необмеженій кількості стали підсумковою рискою над його рішенням. Щасливий Гнат і не помітив, як добряче налигався, докинувши зверху дурманів (теж за рахунок закладу), відтак остаточно втратив контроль та прокинувся пізнім ранком у теплих обіймах Лілеї.

Голова тріщала, на серці знов було паскудно. Скільки таких ранків мав — уже й не злічити. Гнат посунув до вбиральні проблюватися та глянув у дзеркало. Спухла мармиза з червоними очима викликала огиду. На грудях крутився чорний коловрат, який набив батько після ночі срібної клямри. «Між підлотами і чеснотами...»

Він сплюнув. Вовчий лицар, курва мати! Захисник країни! Бачив би тебе зараз син!

Гнат спересердя розтрощив дзеркало