Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

— Тільки про моє походження знають одиниці.

— Скоро про нього знатимуть усі, — Фірніет знову усміхнувся.

Феліція злякано на нього подивилася. Такої слави вона не хотіла. Вона звикла жити життям звичайної дівчини, вона ніколи не мріяла бути принцесою, навіть у дитинстві. Феліцію обтяжувала приналежність до королівської сім'ї.

— Але я не хочу цим вихвалятися. Мені цілком комфортно жити тихим, непомітним життям.

— І непомітно рятувати всю Велланію?

— Про славу ніколи не мріяла.

— У будь-якому разі Імператор уже визнав тебе частиною роду Сетірамів і Ейтну теж збирається визнати. Хотів тобі після сніданку дещо вручити, але коли вже ти завела цю розмову, тоді віддам зараз.

Фірніет підвівся з-за столу і вийшов із кухні. Повернувся він за кілька хвилин, тримаючи в руці відкритий конверт. Він простягнув його Феліції.

— Прийшло сьогодні вранці, коли ти була у ванній кімнаті.

Феліція з цікавістю взяла конверт. У ньому виявився прямокутник із щільного глянцевого картону світло-пісочного кольору із золотистою віньєткою по краях на якому був зображений портрет Феліції, її дата та місце народження (вказувалося тільки, що вона народилася у світі «Земля»), місце проживання (Тавія, Велланія) та ім'я: Феліція Сетірам.

— Це що мій паспорт? — Феліція здивовано розглядала документ, такий несхожий на звичний для неї паспорт.

— Так. Я попросив зробити для тебе і ось його нарешті прислали, — Фірніет стояв перед нею, широко усміхаючись. — Я вирішив, що коли вже ти рідня Сетірамам, то нема чого використовувати вигадане прізвище.

Феліція зітхнула, думаючи про те, що краще б Фірніет запропонував їй своє прізвище, але таких швидких кроків від нього чекати не доводилося.

— Щось не так? — усмішка сповзла з обличчя Фірніета, коли він зрозумів, що Феліція зовсім не рада своєму новому імені.

— А ти не міг спитати мене перед тим, як просити зробити мені паспорт? — Феліція сховала документ назад у конверт. — Може, я не хочу афішувати свою спорідненість із Сетірамами?

— Твоя спорідненість із Сетірамами не накладає на тебе жодних зобов'язань, Фел. Ти далека родичка неспадкової лінії, тож жодних проблем тобі це не створить. Особливої уваги не буде. Не переживай. До того ж документ тимчасовий. Я б не надсилав запит на нього зараз, але ним цікавилися в академії. Треба щось показати їм.

— А чому тимчасовий? Зі мною щось не так?

— З тобою все так. Я ввечері тобі все поясню, — усміхнувшись, Фірніет нахилився, щоб поцілувати Феліцію в губи. — Доїдай сніданок. Мені потрібно на кілька годин піти.

— Я не можу піти з тобою?

— Ні, люба, не можеш, — Фірніет якось особливо на неї подивився, продовжуючи усміхатися.

— Щось задумав? — загадковий вигляд Фірніета пробудив у Феліції цікавість.

— Можливо, — відповів він уникливо.

Феліція не допитувалась, вона знала, що Фірніет нічого їй не скаже. Неохоче вона доїла вівсянку, випила майже остиглий чай і сіла за книги. Потрібно продовжувати шукати спосіб знищення Повелителів.

Фірніета не було більше кількох годин. Він прийшов тільки в обід: замерзлий, з червоними щоками, але задоволений. Феліція притулилася до нього, вдихаючи запах морозу.

— Я вже переживати почала, — пробурчала вона, струшуючи з Фірніета сніжинки.

— Ти ж могла надіслати мені послання.

— Я ніяк не звикну до тутешнього способу листування. Ти голодний?

— Так. І страшенно змерз.

— Я якраз зварила суп.

— Чудово! — Фірніет зняв пальто і шарф, обтрусив сніг і повісив їх в шафі у передпокої. — Пообідаємо і займемося книгами. Я роздобув багато старовинних видань. Думаю, вже в них ми точно щось та знайдемо.

Фірніет був сповнений ентузіазму, але Феліція його не поділяла. Вона втомилася шукати. Вона хотіла отримати вже відповіді. Незважаючи на любов до читання, Феліції набридло весь день проводити за книжками. Їй хотілося хоч трохи розважитися.

— А чому ти мене не взяв, якщо ходив лише за книгами? — Феліція насипала повну тарілку гарячого супу і посунула її до Фірніета.

— У мене також були й інші справи, — Фірніет загадково усміхнувся.

— Які?

— Ввечері розповім.

— Що за секрети? — Феліція кинула на коханого невдоволений погляд.

— Не секрети, а сюрприз, — Фірніет потягнувся через стіл, щоб торкнутися її руки. Він ніжно провів пальцями по тильній стороні її долоні і, обдарувавши Феліцію теплою усмішкою, приступив до обіду.

— Не люблю сюрпризи, — пробурчала Феліція, розламуючи картоплю в супі, щоб швидше охолола.

— Цей тобі сподобається.

Феліція залишила спроби щось дізнатися і взялася за суп. Поївши, вони перейшли до бібліотеки, де Фірніет вивантажив на стіл понад десяток книг.

— Що? — спитав Фірніет, помітивши, як Феліція розглядає купу книжок. — Набридло читати?

— І це також. Хоча читати я завжди любила. Просто ніяк не звикну до цих ваших зачарованих сумок, куди можна вмістити практично цілий дім і вони нічого не важитимуть.

— Так, корисна річ. Без них я не зміг би від тебе дещо приховати, — в очах Фірніета спалахнули веселі іскорки.

— Що?! — Феліція насупилась. Ця таємничість Фірніета почала її дратувати.

— Нічого поганого, не хвилюйся. Давай ми займемося книгами, а все інше — ближче до вечора.

— Спершу заінтригував мене, а тепер працювати пропонуєш, — Феліція відсунула від себе книжки. — Так не чесно!

— Ну, не бурчи, люба, — Фірніет нахилився, залишаючи поцілунки на щоках і шиї Феліції.

— Гаразд, давай читатимемо, — зітхнула Феліція, погоджуючись. Фірніет вмів вмовляти.

Через кілька годин їх пошуки все ж увінчалися успіхом. В одній з книг знайшлося підтвердження теорії Фірніета про те, що демонів, якими є Повелителі, можна перемогти тільки, якщо висмоктати їх сили поглинанням, а потім направити отриману магію на них, щоб знищити. Вбивство хазяїв виміру тягне за собою і його загибель, але якщо інші маги поглинуть достатню кількість сил, то вони зможуть ненадовго утримати вимір, пожертвувавши собою, поки решта вибереться звідти.