Астра Вєєр - Наречена для боса, Астра Вєєр

Розділ 46

Діана

- Ді, та кажи вже, що сталося?! Ти ж тільки зі мною розмовляла перед виходом з офісу. Щастя через телефон від тебе капало, - подруга кидається мене заспокоювати.

- Даремно капало, - бурмочу через силу і тягнуся за серветкою.

- Нічого собі настрій швидко змінюється. Хоч поясни, що на тебе найшло? Може, і я з тобою тут литиму сльози.

- Віко, я зустріла її, а вона... такого наговорила…

- Хм, я здогадуватися буду до ранку. Зрозуміло поки, що не чоловіка. Нормально скажи, кого зустріла?

Віка кличе офіціанта і замовляє для нас два коктейлі міцніше.

Пити не хочу, але все ж роблю пару ковтків, щоб говорилося легше.

- Пам'ятаєш, я розповідала про колишню Максима?

- Ти про жабу Карину? Уточнюй, якщо що.

Вона згадує, яке ми стерво прізвисько дали.

- Так ось, вона, жаба ця, раптом причепилася з відвертістю. Бачте, не я одна на фіктивну роль попалася. Вже таких багато було і буде. А я ж кохаю його... як він міг? Навіщо ж приховував?

Хлюпаю носом і в подробицях переказую кожне слово Карини. Не тільки для подруги, але і для себе.

Я звикла шукати логіку у всьому. Наше зіткнення, ні в які рамки не вкладається.

Ну як я могла врізатися саме в неї? Та я б за три вулиці колишню Максима обходила.

Скажи вона, що досі з Максимом, і то б менше повірила. Проте цю її фразу про фіктивність, хіба можна вигадати? Карина показала, що знає про нас, і те, що я помилялася у всьому. І ще те, що, можливо, незабаром займе моє місце.

- Довіряти їй не можна, - насупившись, тягне подруга.

- А кому можна? Максиму? - відчуваю себе знову у розгубленості.

Я ж тільки йому повірила. Тільки відчула, що він мій. І не стала триматися, розкриваючи перед ним своє серце.

- Ді, а як ти сама відчуваєш?

- Страшно повірити Карині, та боюся помилитися в Максимі. Ось що я наразі відчуваю, - гірко зітхаю.

- Ну і як з'ясовувати? Дзвонити йому будеш?

- Ні, поки ні, - хитаю головою, намагаючись міркувати. - Мені треба знати напевно, обдурила стерво чи ні. Максим просив більше про Карину не заїкатися.

Вистачило мені розборок через неї в офісі. Навіть сумніваючись, я боюся Максима втратити. Прийме за істеричку, і тоді напевно зі мною бути не захоче.

- А якщо Карина якраз цього домагалася? - вимовляю далі думки вголос. - Хотіла нашої сварки? Вона знає Максима, і що він біситься, коли жінки його в обмані звинувачують.

- Відпускати багатого чоловіка, авжеж, їй не хочеться, - подруга зі мною згодна.

Думки прояснюються, і поступово думається легше.

Шукаємо в інтернеті відомості про Дієвих, особливо про старшого онука. Нічого такого не знаходимо, тільки по обривках збираємо все, що я знала і так. Де навчався, коли з-за кордону повернувся, обійняв посаду директора “Плей Дієв”. Наші заручини і все на цьому.

- Стоп. Але якби у Максима були у минулому фіктивні наречені, про них би теж просочилася інформація? Чомусь тільки про мене відомо.

- Ну звичайно ж! - Віка схоплюється зі стільця. - Треба знайти цю брехливу жабу і дати їй гарненько за твої сльози.

- А потім вона подзвонить Максиму і переверне на свій лад? Ні вже, не хочеться руки бруднити, - я морщуся гидливо, згадуючи цю Карину прегарну.

- Гадаєш, вона сама відчепиться?

- Сподіваюся на це. Після приїзду Максима, спробую йому якось дати знати про нашу зустріч.

Навіть лаю себе, що могла, як ідіотка, повестися на прийомчики Карини. Максим просив йому вірити, а я досі сумніваюся в нас. Ні, не у своїх почуттях, і не в тому, що мій коханий чесний. Найбільше, у своєму становищі. Скільки я буду потрібна?

У Карини вийшло вдарити мене по самому вразливому. Вона називала терміни, а я задихалася від болю.

Тепер моє дихання повернулося в норму. Сама себе накрутила, от і повелася на злісну стерву. Нехай ще тільки підійде, дізнається від мене, що про неї думаю.

І все ж, розмовляючи далі з подругою на різні теми, я раз у раз поверталася до однієї:

"Чому колишня Максима, називала мене фіктивною нареченою? Знала або випадково з брехнею вгадала?»

Ці думки чіпляють мене, вони ніби тиснуть загрозою.

... Через п'ять неймовірно довгих днів, я поспішаю, як ніколи, на роботу. Ще трохи і зустрінуся з Максимом.

Бос дзвонив з аеропорту і сказав, що спочатку заїде в офіс. І вже звідти зірвемося та поїдемо, куди захочемо.

Не передати словами, як же я сумувала. Без його звичної іронії. Удаваної строгості, за якою Максим ховає турботу. Без наших вечорів і ранків. І мліла від однієї лише думки, швидше відчути на собі його ненаситні губи, руки, і все те, чого так в ці дні не вистачало.

На бігу прощаюся з помічницею по господарству Зінаїдою. Тільки їй наздоганяти мене доводиться. Жінка зі сміхом показує на розстебнуту блискавку на спідниці. Ось до чого мене поспіх доводить. Отримую від неї побажання "Гарного дня", і що чекає нас у свій наступний прихід побачити удвох. Після цього стрибаю у ліфт.

Водія не кваплю тільки з ввічливості. Незручно якось. А сама вистукую по колінах пальцями.

Наші дзвінки і листування мене зігрівали під час відрядження Максима. Але все одно не замінювали бачити його поруч, знати, що він мій. І навіть називати улюбленим босом. Про інший свій "тимчасовий" статус за контрактом, намагалася не думати. Інакше згадувалася підла стерво Карина. Нехай і не мріє, що я їй Максима віддам.

- Діано Віталіївно, ми на місці, - повертається до мене водій.

- Нарешті! Дякую! Один з моїх найкращих днів починається.

На секундочку прикриваю очі, і потім стрілою вилітаю на вулицю.

Мене підвезли прямо до входу в головну будівлю корпорації. Через кілька кроків, я вже входжу у скляні двері. Настрій чудовий. Скоріше б дістатися до приймальні.

- Доброго ранку! - звично вітаю співробітників безпеки.

У відповідь вони не кидаються вітатися зі мною. Замість привітних посмішок, хлопці поводяться стримано, хмуряться. Могла б не надавати стільки значення, але старший у зміні, раптово перегороджує мені шлях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍