Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

— минула осінь 1941 року, а перемогою і не пахло. Вторгнення в СРСР мало розв’язати всі економічні проблеми — цього теж не сталося. У висліді окупована Бельгія, наприклад, приносила нацистській Німеччині більшу економічну користь. Радянське населення мало бути знищене; натомість найважливішим економічним ресурсом, який німці отримували з Радянського Союзу, виявилася праця. Завойований Радянський Союз мав також надати простір для «остаточного розв’язання» єврейської проблеми. Німці планували замордувати євреїв примусовими роботами, євреї мали тікати за Урал або потрапити в ҐУЛАҐ. Але радянська оборона влітку 1941 року внеможливила новий план «остаточного розв’язання»[374].

До кінця 1941 року нацистське керівництво вже розглянуло (і мусило відкинути) чотири різні варіанти «остаточного розв’язання». Люблінський варіант створити резервацію у Східній Польщі провалився ще в листопаді 1939 року, бо Генерал-губернаторство розташовувалося надто близько до Райху, а ситуація з єврейським питанням була надто складною; один радянський варіант — домовитися з СРСР — відпав у лютому 1940 року, бо Сталін не виявив бажання приймати європейських євреїв; Мадагаскарський план помер у серпні 1940-го, бо Польща й Британія вели боротьбу з німцями замість того, щоб співпрацювати з ними в цьому питанні; другий радянський варіант — позбутися євреїв силою — відпав у листопаді 1941 — го, бо німцям не вдалося знищити радянську державу. Напад на СРСР не став «розв’язанням» єврейського «питання», але, поза сумнівом, загострив його. Німецька окупаційна зона на сході по суті збігалася з територію, де жило найбільше євреїв у світі. Окупувавши Польщу, Прибалтику і західні області Радянського Союзу, німці зайняли історичну батьківщину багатьох європейських євреїв, дуже важливий для єврейської традиції край. Під німецькою владою опинилося близько 5 мільйонів євреїв. За винятком пізньої Російської імперії, жодна держава в історії не мала стільки єврейського населення, як Німеччина в 1941 році[375].

Доля деяких радянських полонених, переведених із таборів на сході, провіщала те, що чекає на євреїв. На початку вересня в Аушвіці німці задушили ціанідом водню (пестицид, що продавався під комерційною назвою «Циклон Б», він же синильна кислота) кількасот радянських полонених; раніше цю речовину використовували в таборі для дезинфекції бараків польських полонених. Пізніше в газових камерах Аушвіца нацисти задушили «Циклоном Б» близько мільйона євреїв. Тоді ж на радянських полонених перевіряли автомобілі-душогубки в Заксенгаузені. Вихлоп двигуна машини йшов у закритий кузов, замкнені там люди задихалися чадним газом (монооксид вуглецю). Восени 1941 року німці використовували машини-душогубки для знищення євреїв у Білорусії та Україні. В грудні 1941 року чадним газом у машинах-душогубках німці убиватимуть польських євреїв у містечку Хелмно, на землях, анексованих Райхом[376].

Серед заляканих і голодних в’язнів таборів німці набрали не менше мільйона чоловіків для служби в армії та поліції. Спершу передбачалося, що вони допомагатимуть німцям порядкувати на території СРСР після краху радянської держави. Однак цього не сталося, війна тривала, і німці призначили цих людей допомагати в проведенні масових убивств, що їх Гітлер і його підручні розв’язали на окупованій території. Багатьом колишнім полоненим роздали лопати й наказали копати рови, біля яких німці розстрілювали євреїв. Інших записували в загони поліції, які полювали за євреями. Деяких полонених відправляли в навчальний табір у Травнікі й готували на охоронців. Залучені й перенавчені нацистами радянські полонені й ветерани війни в 1942 році служили у трьох таборах смерті в окупованій Польщі, де в газових камерах нацисти задушили понад мільйон польських євреїв, — Треблінка, Собібур і Бєлжец[377].

Так ті, хто пережив один німецький терор, став співучасником іншого — війна на знищення Радянського Союзу стала війною на знищення євреїв.

Розділ 6. «Остаточне розв’язання»

Край Гітлеровим утопіям поклало зіткнення з Радянським Союзом, але утопії ці радше переосмислено, проте від них не відмовилися. Вирішував Гітлер, а його підручні завдячували своїм становищем здатності вгадувати й виконувати його волю. Коли ця воля стикалася зі спротивом — як на східному фронті у другій половині 1941 року, завданням підручних на кшталт Ґерінга, Гімлера та Гайдриха було переформатувати ідеї Гітлера таким чином, щоб потвердити його геній — і зміцнити власне становище в нацистському режимі. Утопій влітку 1941 року було чотири: «блискавична перемога», що мала за декілька тижнів знищити Радянський Союз; «план голоду», згідно з яким за декілька місяців мали вкоротити віку 30 мільйонам осіб; «остаточне розв’язання», яке полягало в тому, щоб після війни винищити європейських євреїв; і Генеральний план «Ост», метою якого було перетворити західний Радянський Союз на німецьку колонію. Через шість місяців після початку операції Барбаросса Гітлер переформулював воєнні цілі таким чином, що головним пріоритетом стало фізичне винищення євреїв. На той час його найближчі соратники запропонували необхідні для здійснення такого бажання ініціативи[378].

Блискавична перемога не вдалася. Хоча голодом заморено мільйони радянських громадян, «план голоду» виявився нездійсненним. Генеральний план «Ост», як і будь-які інші варіанти повоєнних колонізаційних планів, довелося відкласти. Із занепадом цих утопій політичні кар’єри почали залежати від розмежовування фантазій і того, що надається до здійснення. Ґерінг, Гімлер та Гайдрих нишпорили серед руїн і хапали, що могли. Найменших успіхів досяг відповідальний за економіку та «план голоду» Ґерінг. Його вважали «другою особою Райху» і наступником Гітлера, й він зберіг надзвичайно важливе становище в Німеччині, але його роль на Сході ставала дедалі меншою. Коли економіка стала справою не так побудови великих планів на повоєнний період, як імпровізуванням заради продовження війни, Ґерінг поступився своїм чільним становищем Альбертові Шпеєру. На відміну від Ґерінга, Гайдрих та Гімлер спромоглися обернути скрутне становище на полі бою на власну користь, переформулювавши «остаточне розв’язання» таким чином, щоб його можна було здійснити протягом війни, яка розвивалася не за планом. Вони усвідомили, що війна перетворювалася на «війну проти євреїв» (як у серпні 1941 року почав казати Гітлер)[379].

Гімлер із Гайдрихом розуміли винищення євреїв як своє завдання. 31 липня 1941 року Гайдрих отримав від Ґерінга формальні повноваження для формулювання «остаточного розв’язання». На той час це все ще передбачало узгодження давніших депортаційних схем із Гайдриховим планом убивати євреїв працею на завойованому радянському сході. У листопаді 1941 року, коли Гайдрих намагався спланувати зустріч із питань координування «остаточного розв’язання» у Ванзеє, він досі виношував саме такі плани. Нездатних до праці євреїв буде усунено. Спроможні до фізичної праці євреї працюватимуть десь на захоплених територіях Радянського Союзу аж до смерті. Гайдрихова постанова репрезентувала широкий