Валеріан Васильович Молдован - Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.

Панове судді!

Перед вами пройшли всі підсудні — люди, позбавлені честі і совісті, які втягнули світ у безодню нещасть і страждань, які заподіяли величезне лихо власному народові.

Політичні авантюристи, які не зупинялися ні перед якими злодіяннями для досягнення своєї злочинної мети, підлі демагоги, які приховували свої розбійницькі плани брехливими ідеями, кати, які убили мільйони невинних, — вони об’єдналися у зграю змовників, захопили владу і перетворили апарат німецької держави на знаряддя своїх злочинів.

Нині настав час розплати.

Протягом дев’яти місяців ми спостерігали колишніх правителів фашистської Німеччини. Перед лицем Суду, на лаві підсудних, вони принишкли і присмирніли. Деякі з них навіть засуджували Гітлера. Але вони картають зараз Гітлера не за провокацію війни, не за вбивство народів і пограбування держав. Єдине, чого вони не можуть вибачити, — це поразки.

Разом з Гітлером вони були готові знищити мільйони людей, поневолити все передове людство для досягнення злочинної мети світового панування.

Але інакше судила історія: перемога не прийшла слідами злодіянь. Перемогли волелюбні народи, перемогла правда, і ми горді тим, що Суд Міжнародного Військового Трибуналу — це Суд волелюбних народів, які перемогли.

Захисники підсудних говорили про гуманність. Ми знаємо, що цивілізація і гуманність, демократія і гуманність, мир і гуманність — нероздільні. Але як борці за цивілізацію, демократію і мир, ми рішуче відкидаємо нелюдський гуманізм, уважний до катів і байдужий до їх жертв. Захисник Кальтенбруннера навіть говорив тут про людинолюбство. В поєднанні з іменем і справами Кальтенбруннера слова про любов до людини звучать блюзнірськи.

Пан голова! Панове!

Виступаючи на цьому Суді від імені народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, я вважаю повністю доказаними всі обвинувачення, пред’явлені підсудним. І в ім’я істинної любові до людства, якою сповнені народи, які принесли величезні жертви для порятунку миру, свободи і культури, в ім’я пам’яті мільйонів невинних людей, загублених бандою злочинців, які стали перед Судом передового людства; в ім’я щастя і мирної праці майбутніх поколінь — я закликаю Суд винести всім без винятку підсудним вищу міру покарання — смертну кару.

Такий вирок усе передове людство зустріне схвально.

Міжнародний Військовий Трибунал засудив підсудних Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Йодля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Штрейхера, Заукеля, Зейсс-Інкварта, Бормана (заочно) до смертної кари через повішення. Вирок приведений до виконання. Підсудний Герінг незадовго до страти вчинив самогубство.

Підсудні Гесс, Функ, Редер засуджені до довічного ув’язнення і відбували покарання у в’язниці Шпандау на території Берліну під охороною військ чотирьох держав.

Підсудні Шірах і Шпеер засуджені до тюремного ув’язнення терміном на двадцять років. Нейрат — на п’ятнадцять іДеніц — на десять років ув’язнення.

Підсудні Шахт, Папен і Фріче були Трибуналом виправдані, однак при окремій думці члена Трибуналу від СРСР, який вважав, що вина цих підсудних у пред’явлених їм обвинуваченнях повністю установлена і доказана.

Шановні судді!

Злочин справді мав місце: у власному будинку ножовим ударом у скроню, нанесеним з великою силою, було вбито літню жінку — Сенах Ганну Володимирівну.

Нам кажуть, що убив її Назаренко. При цьому визнають, що прямих доказів його винності немає, але твердять, що побічні докази настільки серйозні, що вони цілком і повністю викривають підсудного, безперечно доводять його винність.

Ми з вами двічі слухали перелік цих доказів. Перший раз на початку судового засідання, коли головуючий зачитував обвинувальний висновок. Вдруге — наприкінці судового засідання, коли прокурор виголошував обвинувальну промову.

Чи переконали вас ці докази? Чи досить вони серйозні, щоб ви могли сказати, що убивцю знайдено, що його прізвище — Назаренко, що звуть його — Лазар Іванович?

Перевіримо ж іще раз ці побічні докази.

Перший полягає у тому, що Назаренко з 1930 по 1946 рік мешкав зі своєю дружиною Назаренко Мотрею і одного разу побив її, а потім, коли йому вже минуло п’ятдесят років, залишив її.

Отже, в одному цьому доводі зібрано одночасно два докази винності Назаренка у вбивстві Сенах. По-перше, Назаренко за п’ять років до вбивства Сенах побив свою першу дружину Назаренко Мотрю; по-друге, він залишив свою колишню дружину Мотрю тоді, коли вже був літньою людиною, коли йому минуло п’ятдесят років.

Яка ж цінність цього побічного доказу?

Сам факт побиття Мотрі Назаренко підсудним Назаренко, нічим об’єктивно не стверджено. Але не будемо досліджувати це питання. Припустимо, що такий факт справді мав місце, що Назаренко Лазар справді побив Назаренко Мотрю в 1946 році. Як показала тут, у судовому засіданні, свідок Назаренко Мотря, такий випадок мав місце один раз за 16 років.

Виникає цілком законне питання: яке відношення має побиття Назаренко Мотрі до убивства Ганни Сенах? Чому, якщо навіть вважати, що він побив у 1946 році свою першу дружину, слід вважати, що в 1951 році він може убити сйою дружину?

Невже ж представник обвинувачення цілком серйозно гадає, що той, хто один раз за 16 років наносить побої одній людині, може у наступні 5 років убити іншу людину?

Я певний, що таку точку зору не можна навіть обговорювати серйозно, її критикувати особливо не слід, бо неспроможність цієї думки цілком очевидна.

Щодо тези, що Назаренко у 50 років залишив свою колишню дружину Назаренко Мотрю, то в цьому побачити доказ винності підсудного