Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

термінова робота. Звіроловам також треба було повертатися до табору. Перед від’їздом вони пообіцяли Алланам, що відвідають їх наступного дня.
XVIII
НІМИЙ ДРУГ

Незвичайні переживання цього дня, тривале блукання по скребу так стомили Томека, що після прибуття до табору, він тільки-но поклав голову на подушку, відразу міцно заснув. Прокинувся хлопець другого дня близько обіду, відчувши легеньке лоскотання по щоці. Не розплющуючи очей, він махнув рукою, щоб відігнати настирливого ґедзя. Але через хвилину він знову відчув лоскотання. Натягти ковдру на голову, спробував знову заснути. Але де там! Хтось заліз до нього під ковдру. Це вже було занадто. Розсердившись, Томек енергійно скинув ковдру й сів.

— А ти звідки тут узявся? — запитав він здивовано, побачивши порушника свого солодкого сну.

Поруч із ним лежав Динго, улюбленець Саллі. Він весело помахував пухнастим хвостом, а в розумних очах таїлася радість, немовби він знав, що весело пожартував над хлопцем.

— Звідки ти тут узявся? — повторив Томек.

Динго встав, торкнувся мордою грудей хлопця, шорстким язиком лизнув його в підборіддя й побіг до виходу з намету. Зупинившись там, обернувся й очікувально подивився на Томека.

— Ага, ти, мабуть, хочеш, щоб я вийшов з тобою? — здогадався хлопець.

Собака відповів гавканням. Гавкіт його був не такий, як у звичайних собак: він закінчувався тихим, переривчастим скавулінням.

— Що тут відбувається, Томеку? — запитав Вільмовський, заглядаючи до намету.

— Подивись, тату! Динго прийшов до нас із ферми. Він лизав мені обличчя. Який милий собака!

— Ходи до мене, Динго! — поманив Вільмовський собаку, простягаючи руку.

Собака, мабуть, не мав бажання розширювати знайомства. Він ліг на землю, вищирив гострі ікла, наїживши на загривку шерсть.

— Го-го! Я бачу, що він тільки тебе визнає, — зауважив Вільмовський.

— Не можна так, Динго, адже це мій тато, — покартав Томек собаку й, підбігши до батька, обійняв його.

Динго з цікавістю спостерігав цю сцену. Томек покликав собаку і, коли він підійшов, сказав:

— Динго! Такий розумний собака, як ти, безумовно привітається з моїм татом!

Динго крутнув хвостом і потерся об ноги Вільмовського, приязно поглядаючи на нього.

— Ти сам бачиш, тату, який він розумний, — з гордістю сказав Томек. — Без його допомоги я, звичайно, не знайшов би Саллі. Можливо, навіть загинув би в скребі!

— Виглядає цілком розумним, — визнав батько.

— Я дуже хотів би мати такого собаку. Тоді я міг би скрізь із ним ходити, не боячись заблукати навіть у незнайомій місцевості.

— Як тільки буде нагода, я куплю тобі собаку, — втішив Вільмовський сина. — А тепер швидко вдягайся, бо ми обіцяли відвідати Алланів. Нам слід поцікавитися здоров’ям Саллі. Попутно відведемо Динго на ферму.

Незабаром невелика група звіроловів верхи вирушила на ферму Алланів. Динго біг поруч із поні, на якому сидів Томек. Господарі ферми радо зустріли гостей. Вони провели їх до кімнати Саллі. Дівчинка почувала себе значно краще. Побачивши звіроловів, вона заплескала в долоні й вигукнула:

— О, як добре, що ви приїхали до нас! Я боялася, що Томмі, повернувшись до табору, забуде про мене. Він, напевно, віддає перевагу полюванню на тигрів і кенгуру, ніж розмовам зі мною.

Томек почервонів, не знаючи, що відповісти. Батько врятував його, звернувшись до Саллі:

— Ти тепер бачиш, що твої побоювання були безпідставні. Томек відклав усі свої справи, щоб поцікавитись, як ти себе почуваєш.

— Томмі! Ти справді хотів знати, як я себе почуваю? — недовірливо запитала Саллі.

Томек невпевнено глянув на батька й відповів:

— Ну, звичайно! Інакше й бути не може, якщо тато так каже.

— Ти випадково не прихопив із собою фотографію вбитого тигра? — поцікавилася дівчинка.

Як тільки Саллі запитала про його улюблену фотографію, Томек відразу відчув себе впевненіше. Тепер принаймні в нього була тема для розмови.

— Так, вона зі мною, — швидко відповів він. — Я приніс також тобі свою фотографію на цейлонському слоні, якого ми привезли з Коломбо до зоологічного парку в Мельбурні.

— Томмі, я просто не можу повірити, що ти хочеш подарувати мені таку чудову фотографію!

— Так, звичайно, якщо ти цього бажаєш, — відповів Томек з удаваною байдужістю, хоча насправді він відчув велику гордість: Саллі попросила його подарувати фотографію, яку він уважав вельми цікавою.

Не лише Саллі була в захопленні від подарунку Томека. Пані Аллан весь час із хвилюванням спостерігала за хоробрим хлопцем і тепер втрутилась у розмову:

— Я дуже рада, що в нас буде твоя фотографія, Томмі. Цим подарунком ти приніс нам велику радість. Красно тобі дякуємо! Саллі, доню! Ти також повинна подарувати Томмі що-небудь на згадку! Адже він зробив нам велику послугу!

— Ти маєш рацію, матусю! Я повинна подарувати що-небудь Томмі на згадку, тільки не знаю що, — задумалась Саллі.

— Найкраще запитай у самого Томмі, що б він бажав. — порадила мати Саллі.

— Скажи, будь ласка, що ти хотів би отримати від мене на згадку? — звернулась Саллі до Томека. — На жаль, у мене немає такої гарної фотографії, як у тебе!

Томек ніяково мовчав. Він узагалі не знав, чи зручно просити що-небудь на згадку. Правда, він хотів похвалитися перед дівчинкою фотографією, на якій сидів на справжньому слоні, але не передбачив, що така дрібниця завдасть йому стільки турбот. Що тепер відповісти? Він прохально дивився на батька, але той, потішаючись замішанням свого завжди такого впевненого сина, поки що не поспішав йому на допомогу. Дивлячись на Томека, присутні ледь приховували посмішку.

«Ось я й упіймався, — подумав Томек. — Мабуть, у майбутньому нікому не даруватиму своєї фотографії».

Він стояв мовчки, увесь червоний. Зате мала Саллі зовсім не була збентежена. Було добре видно, що вона нарівні з дорослими потішається замішанням хлопця, а крім того,