Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

Насамперед він виліз нагору й знайшов штуцер. Потім почав ножем робити сходинки в прямовисній стіні ями. Після години тяжкої праці йому вдалося зробити кілька східців, які повинні були допомогти Саллі вибратися з ями. Оскільки вона не могла зіп’ястися на ноги, Томек узяв її на руки й почав обережно підійматися по імпровізованих східцях. Динго, йдучи за ними, радісно гавкав. Саллі плакала від болю. На щастя, дівчинка була худенька й легенька, тож Томекові вдалося підійняти її нагору, а потім узяти на плечі. Так вони добралися до берега струмка.

— Дай мені напитися, — попрохала Саллі. — Від цього в мене відновляться сили.

Томек вийняв із кишені складане горнятко, й вони обоє напилися води, після чого Саллі занурила опухлу ногу в струмок.

— Я справді почуваю себе краще, — сказала вона.

— Побіжу на ферму по допомогу, — запропонував Томек.

— Ох, тільки не це! Зараз стемніє. Не кидай мене одну, — швидко мовила вона й судорожно вхопила його за руку. — Зрозумій, я не можу залишатися сама, я боюся.

— Якщо так, то я понесу тебе на плечах.

— Справді? — зраділа Саллі.

— Понесу, навіть повинен це зробити. Адже ми не можемо так довго примушувати твоїх батьків хвилюватися за тебе.

— Томмі, ти… дуже добрий!

— Звичайно, такими повинні бути всі звіролови…

— Якби я була хлопцем, то також стала б звіроловом, як ти, — відповіла Саллі.

— Ну тоді сідай мені на плечі й гайда.

Спочатку все йшло добре. Проте незабаром Саллі ставала все важчою. Томекові доводилось часто зупинятися перепочити. Настала ніч. Томек уже майже вибився із сил, коли, на щастя, раптом побачив вогнище, що палало поблизу ферми.

— Глянь! Мабуть, зібралися сусіди! Всі сидять біля вогнища, — вигукнула Саллі.

— Ми б раніше дісталися додому, тільки ти якось дивно поважчала. Мабуть, випила забагато води, — сказав Томек.

— Я зовсім мало випила води, — обурилася Саллі. — Це моя нош пухне й стає дедалі важчою.

— Можливо, твоя правда. Я про це не подумав.

Тримаючи Саллі на спині, Томек повільно наближався до вогнища, біля якого сиділа група чоловіків. Динго йшов поруч, стрижучи вухами.

— Татку! Матусю! — вигукнула Саллі.

Чоловіки біля вогнища заціпеніли, стали прислухатися.

— Боже мій, я чую голос Саллі! — вигукнув Аллан, зриваючись на рівні нога.

— Саллі, дорогенька Саллі, де ти? — кликала мати.

У цю мить у коло світла зайшов напівроздягнений Томек, зігнутий під тягарем дівчинки, яку ніс на спині. Побачивши їх, усі на мить заніміли. Чи не привид це? Хлопець упав на коліна. Опустив Саллі на землю. Потім окинув поглядом обличчя здивованих фермерів.

— Я… знайшов… Саллі… — уривчасто дихаючи від утоми, сказав він.

Важко описати, що було далі. Фермери на чолі з матір’ю Саллі підбігли до дітей. Мати Саллі мало не задушила Томека, пригортаючи його міцно до грудей, а схвильований пан Аллан сердечно тис йому руку.

Томек насилу опанував себе. Він відчував гордість і радість. Молоді й літні фермери по черзі підходили до нього й поважно поздоровляли з успіхом. Вони дякували йому, немовби він урятував їх власну дитину. Потім підійшли його друзі. Смуга перший простяг йому руку:

— Небагато молодих людей у твоєму віці можуть похвалитися вдалим полюванням на тигра. Але сьогодні ти звершив значно більше. На честь цієї твоєї перемоги я запрошую тебе в наступну експедицію до Африки.

Другим підійшов Бентлі. Щиро тиснучи Томекові руку, він сказав:

— В австралійських тубільців є звичай влаштовувати урочистості, під час яких молодих хлопців приймають у товариство дорослих. Їх утаємничують у релігійні обряди та справи племені, і кожному, хто вступає в коло дорослих, вибивають один із передніх зубів на знак того, що він уже став чоловіком. Ми не визнаємо подібних звичаїв. Ми вважаємо, що юнак стає чоловіком лише після того, як звершить гідний учинок. Сьогодні ти довів, що став справжнім чоловіком.

Боцман Новицький не став виголошувати промови. Він так міцно обійняв Томека, що в того аж затріщали кістки, й тихо сказав:

— Варшав’янина впізнаєш навіть в Австралії.

Останнім притис сина до своїх грудей Вільмовський, кажучи:

— Мені тепер незручно нагадувати тобі про те, що ти не дотримав слова. Але в майбутньому прошу не робити мені таких сюрпризів… Ти можеш собі уявити, що зі мною діялось, коли ми не застали тебе ні тут, ні в таборі?

— Слово честі, я не хотів порушувати свої обіцянки. Це якось вийшло само собою, а потім… я знайшов Саллі, — тихенько виправдовувався Томек.

— Ніхто не сумнівається, що ти повівся, як справжній чоловік, — визнав батько. — Ти повинен розповісти нам, як це сталось.

У той час, як звіролови разом із фермерами мили, одягали й годували Томека, подружжя Алланів турботливо зайнялось донечкою. Виявилось, що вона вивихнула ногу. Поселенці знали, що треба робити в таких випадках. Незабаром дівчинка лежала у своєму ліжку з міцно перев’язаною ногою. ЇЇ напоїли поживним бульйоном, і вона відразу заснула.

Аллани приєдналися до своїх гостей, які зосереджено слухали Томекову розповідь. Треба визнати, що він не приховав заслуги Динго у справі пошуків Саллі. Томек хвалив розум собаки, яка не відходила від нього ні на крок. Собака ліг поряд на землю й, висолопивши рожевого язика, уважно стежив за кожним його рухом.

— Ми зробили дурницю, що не взяли Динго на розшуки Саллі, — сказав Аллан, коли Томек закінчив розповідь. — Я купив собаку для Саллі лише тиждень тому. Я гадав, що він ще не звик до нас. Тому ми тримали його на прив’язі.

— Якої породи цей собака? — запитав Смуга. — Зовні він дуже нагадує австралійського дикого собаку.

— Ви не помиляєтесь, — відповів Аллан. — Це помісь домашньої собаки з чистокровним динго.

Незабаром фермери почали прощатися з господарями. Удома їх чекали стривожені родини й