Віталій Олександрович Клімчук - Рутенія. Повернення відьми

Сонце сідало, фарбуючи білі замкові вежі у багрянець. Люди навколо теж ставали червоні і сутінкові. Довгі тіні падали на землю, чіплялися за стіни, дряпались догори, до верхів’я, щоб знайти свою смерть, адже там, угорі, є лише сонце.

Осінь оселялася у Суронжі, стверджувалась у правах і входила у людські душі. Відьма піддалася тим вечірньо-осіннім чарам і попливла. Вона гойдалася на хвилях власної свідомості, вслухалася у плюскіт людського моря… Споглядала смерть власної тіні. Тиша і спокій осіннього вечору оселилися в її душі попри всі ранкові негаразди.

Раптом недобре передчуття ударило в серце. Рутенія схопилася на ноги і вихором понеслася до Добровіна, по дорозі прихопивши зільника і злидня. Ті, нічого не розуміючи, бігли за нею.

Рутенія увірвалася до кабінету Добровіна і застигла: Добровін сидів зв’язаний, навколо, завмерли Ярові воїни, а сам Яр походжав колами і читав щось із розгорнутого сувою.

На шум у дверях він обернувся і пильно оглянув ошелешену Рутенію. Потім погляд його переметнувся їй за спину, де стояли Золота з Босем. На його ледь уловимий порух руки з боків з'явилася сторожа і вхопила Рутенію за руки. Золота і Бось позадкували, точніше, першим позадкував Бось, відчувши, що пахне смаленим, і потяг за собою зільника.

Все ще стоячи у заціпенінні, затиснута у дужих руках, Рута почула в голові слова Добровіна: «Я лишаюсь, а ви втікайте. Йдіть слідом за чугайстром. Я лишив вам перехід на місці твоєї останньої битви. Ти знайдеш його. Так я можу дізнатися більше. Яр почав відкриту гру. Але й він не все знає — втікайте, поки є шанс. Зі мною все буде гаразд!» Рутенія ще раз кинула оком на відьмака — той був спокійний. Дружина ж почувалася ніяково. Якби могли, вже давно чкурнули б із цього клятого замку додому, в поле, в село до дівчат… Вони ж бо знали силу Добровіна: те, що вони стоять довкруж нього зі списами, це його воля, а не Ярова. Може, тому й не тікали: більше боялися ослухатися відьмака, ніж князя.

Охорону навколо Рутенії підхопив шалений вихор, який спочатку згріб усіх до середини, а потім зі страшною силою розкидав навсібіч. І всередині того вихору… вже нікого не було. Як не було і коло дверей, і на сходах: Рутенія вивела всіх за межі замку, а потім за місто. Навздогін їм Добровін послав своє останнє повідомлення…

Не дивлячись у очі своєму вчителю, Яр наказав відвести того у підвали.

Добровін роззирнувся і замислився. Його кинули сюди за звинуваченням у зраді, у зносинах зі злою силою, у підтримці Ахрумана. Але яка ж справжня мета цієї вистави? Скільки Добровін не думав, натрапляв всього на дві вигоди, які міг здобути Ворон від його ув’язнення: витягти силою знання, яких не було у самого Ахрумана, й разом з тим потрафити народу, який і так уже почав насторожено ставитися до відьмаків. Він скочив з місця і сердито стис бороду у кулаці. Дуже скоро могло розпочатися справжнє полювання на відьом. На недогідних Ахруманові відьом. Досить лише оголосити перед народом, що Добровін продався чорним силам… І хто буде слухати самого Добровіна? Словунія лишиться беззахисною перед… Власне, перед ким? Ворону варто буде лише прийти до Суронжу й виголосити: «Я ваш новий володар!» І всі вклоняться йому, бо для одних він прийде як рятівник, а для інших… Інші просто не матимуть сили для спротиву. А відьмаків, які єдині могли б стати на захист країни, не буде…

Добровін потягся внутрішнім зором нагору, до Яра. І наштовхнувся на стіну. Непробивну стіну ненависті і люті, якою було його оточено зусібіч. Відьмак жахнувся і прочитав замовляння від лихої сили:

Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному. Замикаєш ти комори, дворці і хлівці, церкви й монастирі, і суронжівські престоли: Замкни моїм ворогам губи і губища, щоки і пращоки, очі й праочі, щоб вони на мене, народженого, добру посвяченого, зубів не точили, очей не витріщали, гніву в серці не мали, щоб усе поважали і в добрих мислях мали.

Полегшало. Спробував ще раз. Теж саме. Іще раз — жодного результату. Відпускаючи внутрішній зір, він опинявся у суцільному злі. Воно тягнуло до нього свої зуби, ікла, кігті, руки і лапи, щупала і писки. Вищало, дряпалося, кидалося кусатися, пронизливо вило, гавкало